Выбрать главу

Над перекопською рівниною летять гирилицями[175] осінні хмари, журавлі — нескінченними ключами, холодна земля, степовий жовтень. Півсоттисячна біла армія барона Врангеля кидає в бій офіцерські бригади дроздовців, корніловців, марковців, підтягає резерви кубанців, донців, концентрує танки й бомбовози, а на неї націлилося п'ять армій червоного Південного фронту. Осінь тисяча дев'ятсот двадцятого року гримить по степах горлянками важких гармат, тупоче сотнями тисяч кінських копит, гуркотить моторами танків та штурмової авіації, рухається арміями двох історичних епох.

«Коли говорити про Ватерлоо, — сказав молодий генерал, — я не бачу тут Наполеона Бонапарта». Він засміявся, цей учорашній кубанський осавул, рудий і рябий, брутальний і дражливий. «От він, наш новий генералітет», — подумав його співрозмовник, сивий генерал з йоржиком на голові.

«Але діло йде до Ватерлоо, — продовжував молодий, — червоних буде розбито й знищено».

Розмовники сиділи в штабі, — молодий сьорбав коньяк, старий — молоко.

«До речі, — сказав старий, поставивши склянку, — під Ватерлоо ніякого бою й не було».

«Як не було? А історія?»

«Перший бій був під Ліньї, де Наполеон ущент розгромив прусське військо Блюхера,[176] а сам Блюхер — старий рубака, чесний і мужній, хоч без усякої освіти генерал — упав у рейваху з коня, і його довго не могли знайти. Та в нього був за начальника штабу славетний Гнейзенау,[177] товариш Шарнгорста, коли вам щось говорять ці імена…»

Молодий промовчав, злісно сьорбнувши коньяку.

«І Гнейзенау, блискуча голова, подав правильний наказ про напрям відступу розбитого прусського війська. А Наполеон тим часом ув'язався до битви з англійським військом Веллінгтона коло гори Святого Жана, переламав Веллінгтона і готувався розметати як слід. Та тут наспіли Гнейзенау з Блюхером, вже раз биті, і допомогли богині Перемоги перейти від Наполеона на інший бік. А Ватерлоо — це назва села, де стояв штаб англійського Веллінгтонового[178] війська року 1815, червня 18».

В штабі запанувала пауза, в якій чути було далеку канонаду, іржання коней, квиління вітру.

«Військова операція, в якій ворожу силу знищують, — це Канни, — сказав старий генерал, — вам не доводилось цього вчити, ваше превосходительство?»

Хвацький рябий осавул в генеральських погонах почервонів від злості. Він подивився на старого й подумав, що міг би перерубати його, як лозину, «ми говоримо про задніпровську операцію», — пробурчав він.

«Отож вам не пошкодить знати про Канни, — поволі продовжував старий, — ті Канни, що про них писав і відомий граф Шліффен. У двісті шістнадцятому році до нашої ери геніальний карфагенський полководець Ганнібал, маючи п'ятдесят тисяч війська, знищив під Каннами сімдесятитисячну римську армію консула Теренція Варрона. Переможна карфагенська кіннота на чолі с Гасдрубалом перемогла кінноту на правому крилі римського війська, промчала позад усього римського війська і розбила кінноту на лівому крилі римлян. Тоді, завдяки блискучому маневру Ганнібала, римляни одразу змушені були відбиватися на чотири сторони, і карфагенське військо поклало на місці трупом майже всіх римлян. Так, Канни».

«Так буде з Каховкою, — сказав молодий, — у римлян — Канни, у червоних — Каховка».

Генерал з сивим йоржиком похитав головою; «це смілива операція за Дніпром, вона може мати успіх, але генералові Бабієву треба добре стерегтися різних несподіванок», — мовив він крізь зуби.

Рябий осавул знизав плечима, генеральські погони його настовбурчились, він знав, що на відстані голосу стоїть його бригада головорізів, яку він у рішучий момент поведе з резерву переслідувати розбитих червоних. «Чи не думаєте ви, ваше превосходительство, — сказав він, — що наш третій корпус та кіннота генерала Бабієва пішли за Дніпро лише для того, щоб повернутися назад?»

Старий генерал допив молоко, пройшовся, шкутильгаючи, до дверей, повернув назад, його дратувала задерикуватість цього мужлана. «Добре, коли — повернуться», — буркнув генерал.

«Командувати червоним фронтом призначено Фрунзе,[179] — жорстко проказав далі старий, — і я б не хотів, — зупинився він, дивлячись у вікно, — я б не хотів, щоб це були погані звістки…»

Але до кімнати вбіг офіцер, і в нього не був вигляд доброго вісника, «кінець! — крикнув він, — задніпровська операція провалилась! під Каховкою пропали всі танки! Сволочі!» Він упав просто на стіл, і на губах у нього показалась піна. Рябий осавул генеральського звання миттю вискочив на двір, і звідти чути було його страшну лайку та безладну команду бригаді.

вернуться

175

Гирилиця — вервечка, низка.

вернуться

176

Ідеться про Гебхарда-Леберехта Блюхера (16.12.1742, Росток — 12.09., Крибловиць, Сілезія), прусського воєначальника, князя фон Вальштатта, який відзначився у війні із Францією 1793–1794 років і в наполеонівських війнах. У 1815 році його сумісні дії із герцогом Веллінгтоном забезпечили перемогу над Наполеоном при Ватерлоо.

вернуться

177

Август Вільґельм Антон Нейдґардт фон Гнейзенау (22.10.1760, Шилцау, Саксонія — 23.08.1831, Позен, Пруссія (зараз Познань, Польща), відомий прусський воєначальник і воєнний реформатор, що став ініціатором міжнародного протистояння Наполеону. У 1806 році після поразки Пруссії у війні із Францією він разом із Г. фон Шарнхорстом провів кардинальні реформи у прусській армії. Гнейзенау як начальник штабу Г. фон Блюхера, пізніше — фактичний командувач прусської армії був одним із тих, хто привів союзників до перемоги при Ватерлоо.

вернуться

178

Тут ідеться про Артура Уелслі Веллінгтона (1.05.1769, Дублін — 14.09.1852, замок Уолмер, Кент, Англія), англійського графа, воєначальника. Одержавши декілька блискучих перемог у 1796 році в Індії, він бере участь у наполеонівських війнах, блискуче командуючи британськими військами. Веллінґгон завдав французам поразки в Португалії та в Іспанії, увійшов до Франції, за що одержав звання фельдмаршала й титул герцога. Він виявив виняткову мужність у битві при Ватерлоо, за що став однією із найбільш шанованих у Європі особистостей. Після падіння Наполеона Веллінґгон командував окупаційною армією у Франції.

вернуться

179

Ідеться про Михайла Васильовича Фрунзе (21.01.1885, Пішпек, Семирєченська обл. — 31.10.1925, Москва), радянського військового й політичного діяча, військового теоретика. Під час громадянської війни 1918–1921 років він очолював війська Східного, Туркестанського та Південного фронтів. Завдав поразки О. В. Колчаку та П. Н. Врангелю. У 1925 році Фрунзе змінив Л. Д. Троцького на посту голови Реввійськради СРСР і наркома з військових і морських справ. Його знали як автора «унітарної військової доктрини».