Берег. Кущі. Потолочена трава. На ній перекочуються пов'язані люди. їх п'ятеро. Сліди боротьби. Непорушна одна фігура. До рота напхано трави. В руці шмат волосся із бороди котрогось з мисливців. Шлюпка пливе до парусника. Вона майже потопає — стільки на ній народу. Всі мисливці тут, на березі нікого не залишилося. Троє не вмістилися на шлюпці — вони пливуть поруч, тримаючися руками за борти. Пливе купа людей. Парусник починає ставити паруси.
Подвір'я фортеці. Тліє ґніт гармати.
Галявина перед фортецею. Ворота фортеці. Стоїть кілька офіцерів. Попереду старший офіцер опирається на шаблю. Недбала поза переможця, що чекає ключів від фортеці. Статична група. В цей час зі всіх боків фортецю оточують солдати. Підкрадаються, прихиляючи голови, раптом біжать і стають під стінами. Напруженість трохи смішна, бо відомо, що за стінами порожньо. З одного боку під стіною росте дерево. Солдат один дряпається на нього, обережно лізе нагору і перелазить на стіну. Прислухається. Другий солдат лізе і перелазить на стіну. З іншого боку на стіні з'являється голова. «Здавайсь», — кричить солдат, не в силі витерпіти мовчанки. «Дурень, це свої», — шарпає солдата за рукав його товариш. Порожнє подвір'я. Дехто набирається сміливості, заглядає до башти. Швидко дехто вже ходить по подвір'ї, вишукуючи незрозумілого ворога. Нарешті ясно стає, що вороги повтікали. Сміливих набирається дуже багато. Крик. Гамір. Офіцер на галявині підходить ближче до воріт, стукає кулаком у ворота. Кілька солдатів на подвір'ї кидаються відчиняти. Розкидають барикади перед ворітьми, одсувають засув, і двоє, взявши за дві половини воріт, урочисто розчиняють їх. Офіцер робить кілька кроків наперед. Гармата. Ґніт догорів до краю. Вибух, огонь. Офіцер лежить навзнак, одежа на його спині вкривається мокрими плямами.
Шлюпка біля борту парусника. Старший переступає через борт на палубу. Раптом прислухається і говорить: «Вибухнула гармата! Сигнал до відплиття». Всі перелазять на палубу, почувають себе трохи незручно в новій обстановці. Парусник починає плисти. Палуба гойдається. Мисливці тримаються за борти і за ванти. Ведмежа грається з дівчинкою. Сурмач стоїть із сурмою на прові. Каже до матроса Йвана, дістаючи щось із-за пазухи: «На тобі прапора. Хоч би швидше вже ранок!» Сурмач починає сурмити, швидко видніє надворі, постає ясний ранок. Сонце випливає з-за моря. На мачту підноситься прапор. Вітер його роздуває. Це той червоний шматок, з котрого дівчина вирізувала зорі. Видко п'ятикутні дірки на прапорі. Сурмач сурмить. Проходить борт парусника перед очима. Уздовж борту стоять бородачі з медалями, у мундирах і з великими зорями на кашкетах. Вони лаштуються і стають струнко. Обличчя всіх. Дівчина поруч. Біля дівчини ведмежа. Віддає пошану, стоячи на задніх лапах. Бородаті мисливці знаходять молодість.
1929
МАЙСТЕР КОРАБЛЯ
Роман[112]
Забирайте же с собою в путь, выходя из мягких юношеских лет в суровое, ожесточающее мужество, — забирайте с собою все человеческие движения, не оставляйте их на дороге: не подымете потом!..
Nein! hier hat es keine Not:
Schwarze Madchen, wei?es Brot!
Morgen in ein ander Stadtchen:
Schwarzes Brot und weiBe Madchen.
But the standing toast that pleased me most
Was, «The wind that blows, the ship that goes,
And the lass that loves a sailor!»
О navis, referent in mare te novi
Fluctus?
I
Сиве волосся до чогось зобов'язує. Старечі ноги йдуть уже просто до могили. Багате досвідом життя лежить переді мною, як рельєфна мапа[113] моєї Республіки. Скільки-то води втекло з того дня, коли я, молодий, зелений юнак, окунувся в життя! Зараз мені — за сімдесят, мене термосить іноді ломота, руки дрижать, і на очі набігає сльоза. Тоді я наказую розтопити кану, кладу на підставку ноги і стежу вогники над деревом. Це такий архаїзм тепер — топити дровами, але не нарікайте на мене — я згадую свою давню юність. Дивлюся, як перебігає прекрасний вогник, символ вічного переходу енергії й розкладу матерії, простягаю до нього руки, і він гріє мої долоні, на яких лінія життя доходить уже до краю. Старість до чогось зобов'язує.
112
Перша публікація: Майстер корабля: Роман. — X.: Книгоспілка. 1928. — 224 с.
Подаємо за виданням: Яновський Ю. Твори. В 5-ти т. — К: Дніпро, 1983. —Т.2. — С 5-162.