— Можеш повертатися, — кажу Семюелу.
Я дістаю останню річ із клунка — ножиці — й даю йому.
— Знаю, що темно, — кажу й стаю навколішки, витягуючи гребінець із волосся, — але постарайся.
Він глибоко вдихає. І тоді втретє в житті я чую, як різко клацнули ножиці, зробивши перший надріз десь біля щоки. Щось м’яке падає на моє тіло; я відчуваю, як воно пролітає повз мене. Знову — клац. Голова легшає. Без тягаря борделю все стає легшим. Клацання триває, я перестаю рахувати — натомість гадаю, якій дівчині мадам Лі віддасть мою кімнату. Ставлю на Перл.
— Вона знала, — кажу я Семюелу, доки він мене стриже. — Мадам Лі знала, що хтось хоче втекти. Вона запитала про це Сваллов. Як думаєш, звідки вона пронюхала?
— Стіни не товсті, — відповідає Семюел, рівняючи зрізи.
— Але, — бурмочу я, — що з ними буде?
Я думаю про Сваллов. Чи скаже вона правду мадам Лі? Можливо. Вона амбітніша, ніж я думала.
— Тон, який володіє вашим борделем, розгнівається, — каже Семюел. — Якщо там дізнаються, що мадам Лі провертала за їхньою спиною свої афери, то, найімовірніше, її покарають.
— Вона сказала, що тон заплатив за мене чималу ціну.
— Тоді вони можуть відправити когось шукати тебе.
Я мовчу. Цієї частини плану я не продумала. Для мене бордель починався й закінчувався стінами будинку. Та коли з вуст Семюела пролунали ці слова, я починаю розуміти, що мене точно шукатимуть. Може, це буде Джаспер?
— Коли це все скінчиться? — бурмочу я.
Семюел мовчить. Йому бракує духу відповісти, що так буде завжди.
Семюел завершує стригти й прокашлюється. Я тягнуся рукою назад і потираю шию — почуваюся так само, як коли бабуся вперше підстригла мене, перед тим як відправити у Джифу. Оголена шкіра пружна та сповнена життя. Я намагаюся вхопитись за гострі кінці свого волосся. Він підстриг його коротше, ніж я хотіла.
— Дякую, — кажу йому. — Що далі?
Неподалік є невеличкий готель, де на нього чекають троє китайців, які вранці готові вирушити у Бойсе.
— Вони не знають, що ти прийдеш, — каже він, опустивши очі. — Думають, що я буду сам. Це найкраще, що вдалося влаштувати за такий короткий час. Але ми щось придумаємо.
— Ти зробив усе, що зміг, — заспокоюю я його, намагаючись не показувати своєї стурбованості.
— Ледь не забув, — він засовує руку в кишеню й дістає звідти мої нові документи. Мадам Лі зробила фальшиві документи для всіх своїх дівчат, але без її протекції я більше не зможу бути Піоні.
— Як ти дістав їх так швидко?
— Пішов до ворожого тону, — гордо каже він. — Я пообіцяв їм надати інформацію про тон Хіп Ї та розказати, хто допомагає керувати грошовими потоками, в обмін на два посвідчення особи. Їм це було неважко.
— Семюеле, — я уявляю тонку як прутик хлопцеву постать. — Тебе могли викрасти або вбити.
— Але вони цього не зробили. Зате тепер ми можемо втекти. Запали сірник.
Я роблю, як він просить, і підношу палаючий сірник над документами. Зверху напис: «Сполучені Штати Америки. Посвідка на проживання». Унизу — дані того, ким я маю стати, — Джейкобом Лі, — а також зображення моєї нової особистості. Фотографія молодого хлопця у нижньому лівому кутку. «Зовсім не схожий», — думаю я.
І раптом до мене приходить гостре усвідомлення, ніби раніше все було сказано крізь той самий туман, що причаївся над містом. Тепер же стало ясно як ніколи, і я почала розуміти, що більше не замкнена в кімнаті в Джифу, не зв’язана в бочці з вугіллям і не полонена в борделі. Тут я нарешті вільна, проте з цією свободою приходить нова настанова: щоб бути вільною, треба таїтися. «Як же швидко я маю перевтілюватись у нову особистість, — думаю. — Для Дайю немає часу навіть продихнути».
Я задуваю сірник і простягаю руку, щоб узяти документи, але Семюел складає їх і запихає назад у кишеню.
— Хай поки побудуть у мене, — каже він. — Так буде краще для нас обох.
Не знаю, у якій саме ми частині міста, проте точно далеко від борделю та все далі від океану. Коли ми прибуваємо в готель, то не встигаємо сказати й слова, як власник одразу просить показати наші документи. Семюел влаштовує чудову виставу, демонструючи їх із помпезною впевненістю, хоча я хвилююся. Хлопець на фото не схожий на мене, однак він досить юний, тож можна було сказати, що це моя давня фотографія. Власник не помічає різниці. Він киває та жестом запрошує нас нагору. Видно, що йому не подобається наша компанія.