— Ц-ц-ц!.. Ц-ц-ц!.. Ц-ц-ц!.. — хіхікав він якось особливо радісно. — А от не скажу! Нізащо не скажу! Ц-ц-ц!..
Ухова розгубилася:
— Ти що?! — спитала здивовано. — Рехнувся?[3]
— Рехнувся, рехнувся! — погодився Олекса крізь сміх і сів знову. — Рехнувся від несподіванки!
— Від якої такої несподіванки?! — зловіщо насувала Ухова на сина.
— Бо сьогодні, — захлинаючись від утіхи, скоромовкою пояснював Олекса, — я відчув свою силу, знаєте? Сьогодні одному Олексієві увірвався терпець, знаєте? Сьогодні — одному, а завтра може увірватися і всім, розумієте? Всім тридцятьом мільйонам Олексіїв! Ц-ц-ц!.. Ц-ц-ц!.. Ц-ц-ц!.. Чого ви так дивитеся? Дивно нам? Москва у соляний стовп обернулася! Ц-ц-ц!..
Я не бачив обличчя Ухової, але напевне воно було окаменіле від здивовання, як і вся її постать, обернена до мене плечима.
— Та ти що?! — нарешті спромоглася вона на слово. — Ти справді з глузду з'їхав, чи знущаєшся наді мною?!!
— Ну, от! Ну, от! — радів Олекса. — Чиста Москва! Як тільки підлеглий посміє голову підняти — зараз кричить, що це божевілля, що це знущання над нею! Ц-ц-ц!..
Ухова зі страхом заточилася два кроки назад і стала ні в сих, ні в тих. А Олекса, подивившись на неї, закрив руками обличчя і затрясся, хіхікаючи.
— Ой. мамашо! — вистогнав благально. — Та йдіть умийтеся і приведіть себе в порядок, бо я не можу на вас без сміху дивитися! До кого ви подібні?
— А-ах! — оскаженіла Ухова і впустила гаманець на підлогу. — Та ти як смієш наді мною сміятися?! Та ти як смієш зі мною так говорити?!! Та ти забув, що в цьому домі моя власть?!! Та ти знаєш, хто ти такий?!! Ах, ти ж мерзавець, дрянь, ідіот нещасний!!! Гроші де, я питаю?! Гроші куди подів?! Гроші, гроші, гро-о-о-ші!!! — і вона кинулась на Олексу, націлившись своїми кігтистими пальцями йому просто в очі.
Але Олекса миттю перехопив її руки і затиснув у одній своїй сильній долоні.
— Власть! Власть! — корчився він у приступі спазматичного сміху. — Опудало в коноплях також напевне думає, що воно власть, поки горобці його бояться! Подивіться на себе в дзеркало і тоді скажіть, яка з вас власть?!
Ухова також корчилася від безсилої злости,:
— Очі тобі твої безстидні видряпаю!!! Рот від вуха до вуха роздеру!!! Мазепинець проклятий!!! Хахол безмозкий!!! Ай!
Останній вигук Ухова зробила вже в повітрі, піднесена високо дужими Олексиними руками. Я оціпенів, сподіваючись, що за секунду вона гримне на підлогу й обернеться в кривавий біфштек. Але Олекса зараз же обережно поставив матір на підлогу і зловіщо-тихим голосом сказав:
— Мамашо, ці слова я чую від вас останній раз! Зрозуміло? Дарую вам їх тільки тому, що ви мене на світ привели. І запам’ятайте собі: шанувати тих, хто вас хлібом годує, я вже не навчу, але примусити поводитись пристойно зумію! Тепер ідіть собі з Богом і не доводьте мене до гріха...
Здавалося, що Ухова вже скорилася. Але, як тільки ноги її відчули тверде опертя, вона знову гадиною наскочила на сина і на цей раз вхопила його за, волосся:
— Гроші де подів, я питаю?! — засичала йому в обличчя. — Де твої гроші?!
Скісні Олє'ксині очі, як і завжди в хвилини гніву, стали круглі, як у сови, і я бачив, що він уже не панує над собою. Але в той же самий час він не старався боронитися, чи видертися в матері з рук, і усміхався нічого доброго не віщуючою усмішкою.
— Гроші? — повторив тихо. — Я вам зараз покажу, де мої гроші!
З тими словами він подався трохи вбік і простягнув позад себе руку, де на стіні в піхвах висів великий мисливський ніж. Піймавши однією рукою матір за блюзку, Олекса другою рукою вихопив ножа з піхов і засміявся вголос. Був такий несамовито страшний з цим сміхом на устах і з ножем у руці, що Ухова відскочила від нього, завила звіриною і повалилася ничком на ліжко.
Немов випущений з пращі, я перелетів через стіл і навалився ззаду па Олексу. «Олексо!!!» — «Не підходьте!!!» — цих два крики зіллялися в один, і в той же самий момент, діставши справді слонячий удар ногою в живіт, я заточився і вгруз між столом і стільцем на підлогу. Впав і заплющив очі, щоб не бачити страшної сцени матерівбивства.
Тріск розірваної блюзки, стогін, потім ще один дивний звук — і оклик перемоги:
— Ось де мої гроші! Ось!
— Не смій! Віддай! Там моя обручка й сережки ще від матері!
Я відкрив очі, здивований, що чуто голос «зарізаної» і побачив зовсім недушегубну картину: Олекса тримав високо в руці відрізаний зі шнурка капшук, брудний і туго набитий, а Ухова жадібно простягала до нього руки.
— Те, що ваше, мамашо, — відповів Олекса, ховаючи капшук у кишеню, я вам віддам. Але гроші підуть до батька. Знаєте? З сьогоднішнього дня всі гроші будуть у батькових руках. Тепер ходіть, я вам поможу вмитися. У нас гість у домі, а ви виглядаєте так, що просто соромно за вас.