Усі вони летіли повільно й низько, кружляли над самою головою Сміре, ніби запрошували його до ловів. І справді, лис ганявся за ними, стрибав на кілька метрів, але знову так і не спіймав жодної. 1
Такого важкого дня Сміре ще ніколи не випадало. Великі, тлусті гуси безперестанку літали над ним, виринали й щезали, спускалися так низько, що не раз лисові щастило доторкнутись до них, але спіймати та з’їсти він не зміг жодної.
Зима ще тільки відступила, і Сміре добре пам’ятав ті часи, коли він тинявся лісом, не можучи нічого вловити, бо перелітні птахи подалися в теплі краї, пацюки поховалися в нори під снігом, а курей господарі позамикали в курниках. Але навіть зимовий голод не дався йому так взнаки, як гонитва цього дня.
Сміре був уже немолодий лис. Багато разів полювали на нього собаки і кулі свистіли повз вуха. Якось мисливці застукали його в норі, і собаки ледь-ледь не витягли за хвоста. Але навіть тоді Сміре не почувався так зле, як сьогодні: надто образливо було йому терпіти збиткування диких гусей.
Вранці, як почалися ці лови, Сміре був такий гарний, що гуси, побачивши його, мимохіть замилувалися. Хутро в лиса було яскраво-червоне, груди білі, ніс чорний, а хвіст пухнастий, як у павича. Та коли настав вечір, шерсть на лисові висіла мокрими кудлами, очі зблякли, язик безсило висолопився. У голові в нього все переплуталось. Він уже нічого не бачив і нічого не розумів, кидався на сонячних зайчиків, думаючи, що то гуси, на маленьких метеликів, що завчасу вилізли із своїх лялечок, на гусячі тіні.
І аж коли Сміре, ледве дихаючи, впав на купу сухого листя, гуси припинили свою гру.
— Тепер ти знатимеш, як зачіпати Аку з Кебнекайсе, — закричали вони над самим вухом у Сміре і залишили його.
 |
|
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ НОВІ ДРУЗІ ТА ВОРОГИ 1 |
У день, поки дикі гуси дражнили Сміре, Нільс спав собі в порожньому білячому дуплі. А коли надвечір прокинувся, то знову зажурився.
Отепер його вже відішлють додому, і доведеться показатись на очі татові та мамі.
Хлопчик підійшов до берега, де хлюпалися гуси, а що жодна й словом не нагадала йому про повернення додому, він потішив себе: «Певно, гуси вважають, що Мортен натомився за день і не зможе сьогодні вирушити в дорогу».
Наступного ранку дикі гуси прокинулись до схід сонця. Нільс чекав, що його зараз проженуть. Але, хоч як дивно, гуси нічого не сказали, і він та гусак знялися разом з ними. Хлопчик не знав, чому вони мовчать, проте, подумавши, вирі-
шив, що дикі гуси не хочуть відсилати Мортена в таку дорогу, поки він не поснідає як слід. Та хай там що, а добре вже, коли на якусь часинку віддалялася зустріч з батьками.
Дикі гуси тим часом пролітали над селянською садибою. В таку ранню годину люди ще спали, і гуси спустилися до самих дахів. Вони побачили на подвір’ї прив’язаного собаку
і взяли його на глум:
— Та й гарний же в тебе ланцюг! Та й гарний же в тебе ланцюг!.
— Волоцюги нещасні, гав, гав! Волоцюги нещасні! — лютував пес.
Нільс весело засміявся.
— Скільки можна було б почути цікавого, якби я перелетів з гусьми через усю Швецію аж до Лапландії! — сказав він сам до себе.— А тепер, коли гном так жорстоко позбиткувався з мене, ця подорож була б мені за справжній порятунок.
Гуси сіли на широкий луг і заходилися скубти травичку. Вони паслися кілька годин, а Нільс тим часом подався до лісу, зайшов у ліщинові хащі й почав нишпорити між кущами, чи, бува, не залежався там з осені якийсь горішок.
Він лазив у заростях і все міркував, як би то було добре полетіти з дикими гусьми аж до Лапландії. А що часом довелося б голодувати й мерзнути, то нічого — зате його ніхто не силуватиме вчитися. Та що вже тепер мріяти про це, коли треба повертатися додому...
Цю мить до хлопчика підійшла стара Ака й спитала, чи знайшов він собі поживу.
— Ні, не знайшов, — відповів Нільс.
— Я тобі допоможу, — сказала Ака й почала розгрібати сухе листя. Щоправда, горішків вона теж не знайшла, зате вигорнула кілька ягід шипшини. Ягоди видались хлопчикові надзвичайно смачні.
Напаслися гуси вдосталь і полетіли до озера розважатися. Вони викликали білого гусака на змагання: хто далі скочить, хто швидше пропливе й пролетить...
Хоч як старався Мортен, але не міг зрівнятися із швидко-
крилими дикими гусьми. Нільс сидів у Мортена на спині, підбадьорював його й від душі веселився.
Натомившись, гуси посідали на крижину відпочивати.
По обіді все йшло так само, як і зранку: спершу гуси паслися, потім купались і гралися в озері, а скоро зайшло сонце, влаштувалися на спочинок.