— Бідні мої дітки! Бідні мої дітки!
— Годі тобі побиватись, — тихо озвався Нільс, — зараз я тебе випущу!
Білка замовкла й здивовано глянула вниз. Невже Нільс прийшов її визволити? Нільс, що завжди збиткувався над звіриною? Оце то диво!
А хлопчик тим часом міркував, що його робити. До клітки, звичайно, йому годі було дотягнутися. Чи, може... О, надумав! На подвір’ї лежала купа хмизу. Нільс підбіг до неї, вибрав довгу лозину, приставив її до дверцят і, ніби матрос по линві, зіп’явся лозиною вгору.
Проте виявилось, що дверцята клітки зачинено на засув та ще й міцно прикручено дротом. Нільс заходився розплуту,-вати дріт. Білка термосила дверцята зсередини і нетерпляче стрибала з кутка в куток.
Хлопчикові довелось добряче натомитися. Він аж упрів з натуги, бо триматись на хисткій лозині було дуже важко, та й дріт, як на Нільса, виявився занадто грубий.
Та врешті хлопчикові вдалося відчинити дверцята. Він хотів уже злізти додолу, та лишенько! Подивився Нільс униз — аж під хатою стоїть величезна кішка і хижо блимає на нього зеленими очиськами. З переляку хлопчик мало не впав. Що робити? Адже кішка напевне чекає на нього!
І несподівано надійшла допомога.
Білка Сірле не кинулась прожогом із клітки, коли Нільс відчинив дверцята. Наче не вірячи своєму щастю, вона ще якусь мить стояла на порозі. І враз вона теж помітила, що хлопчикові загрожує небезпека. Білка швидко схопила його, посадила собі на спину, одним стрибком перескочила огорожу і майнула до лісу.
Сірле принесла Нільса аж до свого дупла і в подяку насипала йому повні кишені горіхів.
А наступного ранку, коли хлопчик вийшов погуляти, він почув таку пісню:
— Ви чули? Ви чули? — співали снігурі. — Крихітка Нільс, отой гусячий пастух, що його всі боялися, визволив з неволі білку Сірле!
— Та що ви кажете? Не може бути! — озивались синиці.
— Еге ж! Він зважився піти до людей! Тепер Сірле пригощає його горіхами, зайченята з ним граються, а олені катають малого сміливця!..
Невдовзі про Нільсів учинок гомонів уже весь ліс.
Хлопчик був певний, що Ака та інші дикі гуси чули про його пригоду, і дуже хотів знати, чи дозволять вони йому тепер летіти разом з ними у Лапландію. Але гуси й словом про це не згадували.
У неділю, рівно через тиждень після того, як Нільса зачарував гном, хлопчик видерся на вербу і заграв на очеретяній сопілці. Снігурі, синиці, шпаки та інші птахи рясно обсіли
дерево і хором щебетали пісню під Нільсову гру. Та з хлопчика того дня був поганий музика. Він так фальшував, що малі друзі раз у раз знімали вереск і схвильовано махали крильцями.
— Хіба так! Хіба так! — кричали вони.
Хлопчик сміявся і починав знову, так само фальшиво.
— Ти сьогодні граєш гірше, ніж завжди! — докоряли птахи. — Де літають твої думки, що ти такий неуважний?
— Десь-інде, — відказував Нільс.
Це була правда. Хлопчик грав на сопілку, а сам думав про одне: чи не проженуть його дикі гуси.
Раптом Нільс стрибнув з дерева і відкинув сопілку. Він побачив, що до нього прямує Ака, а за нею весь табун. Гуси ступали так повільно і врочисто, що Нільс здогадався: зараз він знатиме, яка доля чекає на нього.
Нарешті гуси зупинились, і Ака промовила:
— Ти, хлопчику, певно, дивуєшся, що я й досі не подякувала тобі за те, що ти врятував од лиса нашу товаришку. Та в мене така вдача, що я радше дякую ділом, аніж словом. І от сьогодні, здається, я маю нагоду зробити тобі неабияку по-слугу> Поки ми жили на цьому озері, я посилала гінців до гнома, що тебе зачарував. Спочатку він не хотів нас і слухати. Але я посилала гінців знову й знову, і вони розповідали гномові, як ти добре поводишся. Врешті гном згодився зняти з тебе чари. Він звелів передати, що як тільки ти ступиш на поріг рідного дому, то знову станеш такий самий великий, як і був.
Та що це? Замість радіти, Нільс одвернувся і почав плакати.
Адже він стільки мріяв про чудову подорож, про незвичайні пригоди, про радість лету у високості, коли під тобою простягається вся земля. І тепер йому доведеться попрощатися зі
своєю мрією. Нікуди він більше не полетить! Хлопчика охопив розпач.
— Отакої! Що з тобою? — здивувалась Ака. — Ти чекав од мене більшої винагороди?
— Я хочу з вами до Лапландії, — тихо мовив Нільс.
— Он воно що! Послухай мене, хлопчику, — мовила стара проводарка. — Той гном дуже гордовитий. Він може розгніватись, що ти не скористався з його обіцянки, і вдруге лого буде важко вмовити.
— Все одно я хочу з вами до Лапландії, — наполягав хлопчик.
— Ну що ж, коли так, то залишайся з нами, — сказала Ака. — Та спочатку добре зваж, чи не краще все-таки тобі вернутися додому. Бо може статися, що ти ще пожалкуєш.