— Бо завтра свято на горі Кула, всі звірі й птахи готуються до нього і нікому буде боронити замок.
— Ну, ви дарма так злякалися, пане Ерменрігу, — заспокоїла Ака свого гостя. — Я знаю одну стару гуску, що залюбки допоможе вам.
Лелека підвів голову і вражено глянув на Аку. І справді йому було чого дивуватись. Проводарка диких гусей хоче боронити замок від напасників? Але ж вона не має ані гострих кігтів, ані міцного дзьоба, щоб змагатися з пацюками. До того ж гуска денна птаха, як тільки смеркне, вона нічого не бачить і її долає сон, а пацюки, відомо, розбишакують уночі.
Та Ака ніби не помітила, що бузьок здивований. Вона підійшла до Нільса й сказала:
— Ти полетиш зі мною. Будемо вдвох рятувати замок.
Почувши це, хлопчик злякався. Він боявся пацюків, навіть
як був ще великий, а тепер і поготів. До того ж йому було прикро, що Ака не хоче взяти його з собою на гору Кула. Він уже хотів сказати проводарці, щоб шукала собі іншого помічника, але не встиг.
Лелека, що стояв, як звичайно, на одній нозі, притиснувши до грудей дзьоба, коли побачив, хто його рятуватиме від пацюків, заворушився і глузливо засміявся. Потім прудко витяг шию, схопив Нільса за комір і підкинув високо вгору. Спіймавши хлопчика, він знову підкинув його і знову спіймав,
і так сім разів, дарма що той лементував, а дикі гуси кричали:
— Що ви робите, пане Ерменрігу! Це ж людина, а не жаба!
Нарешті бузьок відпустив Нільса й мовив:
— А тепер я полечу додому, матінко Ако. Мої сусіди дуже стривожені, і вони страшенно зрадіють, коли я їм скажу, що дика гуска Ака з хлопчиком-крихіткою беруться -порятувати їх від пацюків.
Він ще раз зареготав і, мов стріла, пущена з тугої тятиви, шугнув у небо.
Ака бачила, що бузьок глузує з неї, але не розгнівалась. Вона почекала, поки Нільс знайшов свої капці, що поспадали, коли бузьок підкидав його вгору, потім посадила хлопчика собі на спину й вирушила слідом за Ерменрігом.
Тепер Нільс був згоден летіти. Він так розсердився на бузька, що в нього аж очі загорілись.
«От червононогий нахаба, — лаявся він подумки, — гадає, що як я малий, то вже й нічого не вартий! Ну, стривай же, побачиш, на що я здатний!»
2
На даху в замку Глімінге лелека мав чудове гніздо. За дно йому було старе колесо від воза, а на ньому намощено в кілька шарів пруття та дерну, що його він наносив із замкових клумб. Усередині гніздо вистелено мохом та пір’ям. Подекуди прутики й трава пустили коріння, отож бузьок, сидячи в гнізді, міг милуватися не тільки чудовим краєвидом, а й власним квітником.
Тепер у гнізді не було де й повернутись. Скраєчку сиділи дві поважні тітоньки сови, на дні вмостилася стара кішка, а ззовні гніздо обліпили кажани.
Коли Ака з хлопчиком прилетіли до гнізда, на них ніхто не звернув уваги і не привітався. Всі понуро мовчали.
Раптом одна сова кивнула головою вниз і вигукнула:
— Ідуть! Ідуть!
Всі повернули голови в той бік, куди показувала сова. Нільс глянув і собі. Внизу довгою стрічкою тягнулася бруко-вана дорога.
І враз хлопчик помітив, що дорога рухається. Вона то роз- тягувалася, то звужувалася, наче була жива.
— Таж це пацюки! Сірі пацюки! — злякано крикнув Нільс.
Мешканці замка захвилювалися. Сови почали розповідати про нечувану жорстокість сірих пацюків. Кішка жалібно няв-
чала, що пацюки, напевне, з’їдять її першу, аби помститися всьому котячому родові.
Тільки бузьок, хоч яке нещастя чекало його, не втримався, щоб не подражнити кішку і водночас не поглузувати з Аки.
— Чого ти журишся, Мишоловице? — сказав він. — Хіба ти не бачиш, що матінка Ака з Крихіткою прибули боронити замок? І вони оборонять, будь певна. Мені пора спати. Я собі спокійно лягаю, а як завтра прокинусь, тут не буде й сліду сірих пацюків.
Хлопчикові страшенно кортіло копнути бузька ззаду ногою, але Ака помітила це і вчасно втримала його. Сама вона не образилась на бузька, а навпаки, здавалося, навіть була задоволена.
— Еге ж, таки захистимо, — весело сказала вона. — Було б дуже зле, якби я, така стара, та не вміла зарадити цьому лихові. Мені доводилось виплутуватися ще й не з такої халепи. От тільки якби котрась із сов допомогла мені, бо скоро вже вечір, а я в темряві нічого не бачу. А сови ж уночі не сплять.
Обидві сови зразу ж зголосилися в помічниці. Ака вибрала одну і звеліла їй летіти до їхнього родича пугача Теломея, що мешкав у сусідньому селі на церковній дзвіниці. Потім нахилилась сові до вуха і щось тихенько зашепотіла.
— Авжеж! Як мені самій таке не спало на думку! — радісно крикнула сова і відразу вирушила в дорогу.
З
Довго бігали пацюки навколо замка і шукали бодай хоч щілини, крізь яку можна було б залізти всередину. Нарешті десь серед ночі вони помітили, що одна продухвина до льоху відчинена. Продухвина була височенько над землею, та пацюки поставали один одному на спину, і незабаром найвідважні-ший досягнув отвору.