Якусь мить він сидів, причаївшись біля продухвини, і чекав нападу. Затамувавши подих, він прислухався до найменшого шурхоту, але скрізь було тихо. Тоді пацюк зважився і стрибнув у холодний темний підвал.
Один за одним стрибали до підвалу пацюки. Вони були дуже сторожкі і аж тоді, коли їх набилось повно-повнісінько., .що ніде було й ногою ступити, рушили далі.
Хоч пацюки ніколи не були в замку, але дорогу знаходили легко. Вибігаючи вгору вузькими сходами, вони пильно дослухалися, чи не затаївся десь ворог.
Вони відразу почули, запах зерна, що купами лежало на підлозі в кімнатах. Однак час справляти бучну учту ще не настав. Треба було переконатися, чи не чигає на них ворог.
Пацюки дуже старанно обстежили кожну кімнату, кожен закуток, зазирнули до груби в старій замковій кухні, мало не попадали в колодязь у склепі, не минули жодної щілини, але не знайшли нікого.
Коли вони обстежили один поверх, то так само пильно заходилися оглядати другий.
І хоч їх, стомлених, вабив, смачний дух зерна, вони ретельно оглянули колишню простору челядню з величезни-ми пілястрами, кам’яним довгим столом, високою грубою,
глибокими віконними нішами та отвором у підлозі, що крізь нього в давнину виливали на голови ворогів кип’ячу смолу.
Сірі пацюки й тут нікого не знайшли. Тоді вони подалися на третій поверх до великої вітальні, що тепер стояла холодна й гола, як і всі кімнати. І нарешті полізли на останній поверх...
Скрізь обнишпорили вони, не залишили жодної шпарки, але на дах, де містилось бузькове гніздо, не навідались. А туди саме прилетіла сова, збудила Аку і сказала їй, що принесла від пугача Теломея те, по що стара гуска її посилала.
А пацюки, обійшовши весь замок і не знайшовши нікого, заспокоїлись. Тепер можна було й поласувати зерном.
Проте ледве встигли вони розкусити одну-дві зернини, як
з подвір’я долинув солодкий згук маленької сопілки. Пацюки підвели голови, сторожко прислухаючись, метнулись убік, ніби лаштувалися тікати, та потім вернулись назад до купи зерна.
Знову заграла сопілка, дзвінко, зазивно. І сталося диво. Один пацюк, другий, третій, цілий гурт покинули ласу їжу і прожогом помчали на згук сопілки. Однак біля зерна ще було багато пацюків.
«Скільки довелося подолати труднощів, аби здобути замок, і тепер залишати його!» — думали вони.
Та сопілка знову покликала їх, і довелося скоритись. В шаленому поспіху мчали вони сходами, протискалися крізь вузькі щілини, напирали одне на одного, щоб якнайшвидше вибратися надвір.
А серед подвір’я стояв маленький хлопчик і грав на сопілку. Довкола зібралося вже чимало пацюків, зачаровано слухаючи його, а з замка бігли все нові й нові. Як тільки Нільс хоч на мить переставав грати, щоб перевести дух, пацюки вищиряли зуби, ладні кинутися на нього, та хлопчик знову прикладав до вуст сопілку, і вони скорялися йому.
Коли Нільс викликав із замка всіх пацюків, він повернувся і, награваючй, повільно рушив на дорогу. Пацюки подалися за ним — голос сопілки зазивно лунав їм у вухах, і вони не могли опиратися йому.
Хлопчик повів пацюків до Вомбського озера. Йому доводилось обходити рівчаки, пробиратися крізь хащі, перелазити через канави, та хоч куди він ступав, пацюки йшли слідом, бо Нільс грав на чарівній сопілці, голос якої мав силу над мишами та пацюками.
Нільс вів пацюків цілу ніч і дістався до озера аж удосвіта. Біля берега на нього чекала Ака. Хлопчик стрибнув гусці на спину, і вона повільно попливла на середину. Пацюки збентежено забігали берегом, але голос сопілки кликав їх за собою, і вони почали кидатись у воду.
Невдовзі від них не залишилося й сліду.
 |
|
РОЗДІЛ ШОСТИЙ |
СВЯТО НА ГОРІ КУЛА
1
Уранці всі гуси кинулись вітати Нільса з перемогою над пацюками. Вони одне поперед одного намагалися показати хлопчикові свою прихильність. Ака теж була до нього дуже ласкава. Вона ніжно погладила його крилом і звеліла гусям дати хлопчикові спокій — хай відпочине після важкої ночі.
Незабаром завітав бузьок Ерменріг — прилетів вибачитись перед Нільсом за те, що так погано повівся з ним учора. Тепер він без угаву хвалив хлопчика. Проте Ака його перебила.
— Пане Ерменрігу, — спитала вона, — як ви гадаєте, можна нам узяти Нільса з собою на свято? За нього я ручуся, як за себе саму, хоч, ніде правди діти, донедавна не дуже йому довіряла.