А Сміре так захопився ловами, що нічого не помічав і витанцьовував далі, ганяючись за своїм хвостом.
— Та годі тобі кружляти! Відпочинь трошки! — гукнув йому хлопчик.
Побачивши, що його обдурено, лис розлютився ще дужче.
Він не подався геть, а ліг під дерево і поклав собі будь-що дочекатися, поки хлопчик злізе.
Нільсові було не дуже зручно сидіти на хисткій гіллячці. Низеньке деревце не діставало до віття старих дерев, тому він не міг перебратися з нього на краще місце. А на землі на нього чатував лис. До того ж хлопчик страшенно змерз і ледве тримався закоцюблими руками за віття. Та й спати дуже хотілося, але він не наважувався заснути, щоб часом не впасти додолу.
А як лячно сидіти вночі самому серед лісу! Досі він не уявляв собі добре, що таке ніч. А тепер йому здалося, що вона ніби наповнила все навкруги якимись примарами. Хлопчик не міг дочекатися ранку.
Та ось нарешті почало світати. Нільс зрадів, бо відразу ліс ожив, хоч холод дошкуляв ще дужче, ніж уночі.
Сонце сходило не яскраве, а тьмяно-червоне. Нільсові показалося, що воно сердите. Чого б то сонцеві гніватись? Мабуть, того, що, поки його не було, ніч зробила землю такою холодною та похмурою.
Сонячне проміння ринуло нестримним потоком глянути, що та ніч наробила на землі, і все навкруги почервоніло, ніби мало нечисте сумління. Хмари на небі, гладенькі стовбури дерев, віття, іній на сухій траві — все заяскріло і стало червоне.
А сонце знову й знову лило на землю золоті промені, і вони невдовзі повиганяли всі нічні жахи.
Прокинулись і лісові мешканці. Чорний дятел з червоною шиєю застукотів по дереву. З дупла вибігла білка, сіла на гіллячку й заходилась лущити горішок. Над лісом пролетів шпак з корінцем у дзьобі. Десь на верхівці дерева засвистів снігур.
І тоді Нільс зрозумів, що сонце сказало їм усім:
— Вставайте! Виходьте з своїх гнізд! Я тут, і вам тепер нічого боятися!
З озера долинув крик диких гусей, що лаштувалися в дорогу, а за мить Нільс побачив, як вони, всі чотирнадцять, зня-
лися над лісом. Хлопчик спробував гукнути їх, та гуси летіли так високо! Де їм було почути малого! Напевне, вони думали, що лис давно з’їв Нільса, і не завдали собі клопоту хоч трошки пошукати його...
Нільс ладен був уже заплакати з відчаю, та яскраве веселе сонце сказало йому з неба:
— Не бійся нічого, хлопчику, поки я з тобою!
2
Якийсь час Нільс сидів і міркував, що ж йому робити. Аж ось зненацька з-між дерев виринула дика гуска. Вона летіла дуже повільно, кружляючи серед гілля. Як тільки лис побачив її, то забув про хлопчика і кинувся за нею. Та гуска не злякалася Сміре, а, навпаки, спустилася ще нижче. Лис високо підстрибнув, однак не досяг її. Гуска полетіла до озера.
За кілька хвилин з’явилася інша гуска. Вона летіла в тому самому напрямку і ще нижче та повільніше, ніж перша. І знову Сміре підстрибнув так високо вгору, що аж торкнувся вухами до її лап, але вона вивернулася і тихо, мов тінь, поплив-, ла до озера.
За мить прилетіла третя гуска. І ще нижче, ще повільніше, ще незграбніше закружляла між деревами. Сміре цього разу тільки на волосину не доскочив до неї.
Не встигла вона зникнути, як з’явилася четверта. Тепер. Сміре боявся схибити, а тому вирішив підпустити її якнайближче. Гуска летіла так само, як і попередні, а коли опинилась у лиса над головою, він не втримався і скочив за нею. Лис уже досягнув гуску лапою, але вона метнулась убік і вивернулася.
Не встиг Сміре відсапатись, як прилетіло відразу аж три гуски. Лис стрибав-стрибав, та не вловив жодної.
Потім прилетіло п’ятеро гусей. Але вони не спускалися дуже низько, і лис утримався від спокуси.
Минув довший час, і нарешті з’явилася знову одна гус-.
ка — тринадцята. Від старості пір’я в неї було сіре, мов крижина навесні, без єдиної темної цятки. Здавалось, у цієї гуски було поранене крило, бо летіла вона навскіс, майже черкаючи землю. Сміре гнався за нею аж до самого озера, проте, звісно, не спіймав.
А тим часом чотирнадцятий гусак, білий як сніг, з широчезними крильми, що мерехтіли в темному лісі, мов сяйво, підлетів до Нільса і забрав його з собою.
І коли Сміре згадав про свого полоненого й зиркнув на дерево, де сидів Нільс, його вже там не було.
Однак лисові ніколи було думати про хлопчика, бо від озера знову надлетіла гуска і, як і перше, почала кружляти між деревами. Попри всі свої невдачі Сміре зрадів, що вона повернулась, і кинувся знову її ловити. Однак він так поспішав, що схибив.
Після цієї гуски показалась ще одна, потім третя, четверта, п’ята, і так аж до тринадцятої старої і чотирнадцятого білого гусака.