– Я розумію важливість цього. Піднесіть від мене чумакам по кухлю горілки – за вірну службу!
Хуржик упав на коліна.
– Спасибі, ваша імператорська величність, за ласку… Однак у поході не можна… Такий наш звичай…
Потьомкін враз насупився, перебив його:
– Царська ласка вище звичаїв! Приймай, отамане, подарунок імператриці та вгости своїх людей. А зараз хай чумаки заспівають її величності своїх малоросійських чи то пак українських пісень! Її величність наслухана про їхню мелодійність і солодкозвучність…
Хуржик ще нижче вклонився. Подумав – ну й дурний, що ляпнув про сувору заборону пити в поході. Хай хлопці вип’ють на дурничку! Хіба йому шкода!
Солдати тим часом знесли з воза чимале барило, поставили на лужку, поблизу багаття.
Хуржик гукнув до чумаків:
– Дякуйте паніматці за подарунок! Та заспівайте їй нашу гарну пісню. Івасю, починай!
– А яку? – спитав Івась і сів на барило, поставивши на коліна кобзу. Чумаки, котрі вміли співати, вишикувалися півколом.
– Ну, щось таке, щоб за серце брало. Про кохання, чи що! Паніматка любить такі пісні…
Почувши, як чумаки величають імператрицю, Безбородько, що сидів по праву руку від неї, усміхнувся і впівголоса пояснив.
– Ваша величність, «кохання» по-малоросійському – це любов, а «паніматка» – шанобливе звертання до високотитулованої особи жіночої статі.
Князь злукавив, промовчавши, що паніматкою на Україні називають кожну господиню поважного віку. Але Катерина відповіла:
– Я так і зрозуміла, графе.
Тим часом Івась пройшовся пальцями по струнах кобзи – пролунав їхній мелодійний передзвін, а до нього раптом долучився соковитий парубоцький баритон:
Івась заспівував, чумаки вторили басами, і ніжна мелодія цієї чарівної пісні, м’яко відлунюючись від темно-зеленої стіни гаю, довго лунала в золотих присмерках тихого травневого вечора. Цариця була заворожена, вражена. І чарами весняної української природи, і ліричним голосом співака, і всім романтичним антуражем, таким незвичним для Катерини. Коли пісня затихла, вона тихо вигукнула:
– Яка прегарна пісня! І який чудовий голос у того молодця! – і повернулася до Потьомкіна. – Князю, переговори з ним, щоб забрати його в Петербург, у придворний хор. У малоросів чудові голоси!
Потьомкін вклонився.
– Буде зроблено, ваша величність. Але спершу хай поспіває! Голос у нього справді прегарний. Та й сам парубок нічогенький. Якщо трохи обтесати, приодягнути відповідно, надати лоску, то буде окрасою хору, – і значуще глянув на Безбородька, а той мовчки прикрив очі повіками, даючи зрозуміти, що розгадав потаємні заміри ласої на чоловічі втіхи старіючої імператриці.
Чумаки ще довго співали, аж поки зовсім не смерклося. Тоді Катерина подякувала Потьомкіну та співакам і підвелася, кинувши ніби між іншим:
– Так не забудь же, князю, про мою просьбу! Вечір був чудовий!
Потьомкін запевнив:
– Не звольте безпокоїтись, ваша величність. Я зараз же з ним поговорю!
Катерина поїхала, а Потьомкін поманив до себе Хуржика.
– Поклич отого парубка, що з кобзою!
Івась підійшов, вклонився.
– Ну, ось що, хлопче, – сказав Потьомкін. – Поїдеш у Петербург! Будеш співати в хорі її імператорської величності! Така її воля!
Івась остовпів з несподіванки. Це ж в одну мить має змінитися все його життя, його майбутнє! В Петербург! Що його там чекає? А Катря ж як? Навіки втратити?
– Ні, ні! Я не поїду! Нікуди я не поїду! – вигукнув він. – Не хочу в Петербург!
Потьомкін аж рота роззявив з подиву.
– Як не хочеш? Жити в Петербурзі? Співати в імператорському хорі? Та чи не з’їхав з глузду, хлопче? Слава, почесті, гроші! Я тебе не розумію! Наймит – і не хоче в придворний хор! Чудасія!
Хуржик був вражений теж. В одну мить, почувши таку новину, він збагнув, що все і в його долі може змінитися на краще. Без особливих зусиль з його боку усувається з його шляху молодий суперник: Катря тепер запросто може стати його дружиною! Поки що лише їхнє кохання заважає здійсненню цього. А якщо Івась поїде, то й коханню кінець! Як з очей, так і з серця геть!