— Але навіщо для цього аж три шлюзи?
— Звідки в біса я знаю? — роздратовано гримнув Даллас і одразу ж перепросив: — Вибач, вирвалося.
— Нічого, — цього разу Ламберт злегка посміхнулася. — Це було дурне питання.
— Багато на які питання час отримати відповіді, — додав Даллас, ступаючи з каменя на поверхні на якусь подобу сходів, і почав підійматися ними до отворів. — Ми й так довго чекали. Давайте зайдемо всередину, якщо вдасться.
— Можливо, дійсно, хтось так і уявляє шлюзи, — промовив Кейн, вивчаючи стіни отвору, в який вони увійшли. — Але не я.
Даллас уже був усередині.
— Поверхня надійна, — зауважив він. — Допоміжні двері, шлюз чи щось таке також відкриті.
Пауза. Потім Даллас додав:
— Тут велике приміщення.
— Присвітити? — Ламберт намацала ліхтарик, який висів на поясі з іншого боку від пістолета.
— Поки що не треба, бережи заряд. Заходьте.
Кейн і Ламберт зайшли слідом у вузький коридор. Вони потрапили до зали з високою стелею. Якщо в цьому відділенні корабля і були якісь панелі управління, давачі та інші прилади, то вони були приховані за сірими стінами. Приміщення нагадувало грудну клітину велета зсередини; підлога, дах і стіни були обшиті округлими металевими ребрами. Спокій похмурої камери порушували часточки пилу, які танцювали в тьмяному світлі, яке пробивалося ззовні.
Даллас подивився на старшого помічника.
— Де ми по-твоєму?
— Не знаю. Може, це вантажне відділення або частина складної шлюзової системи? Так воно і є. Ми пройшли через двоє дверей і опинилися безпосередньо біля шлюзу.
— Щось воно занадто велике як для шлюзу, — зауважила Ламберт. Її голос звучав приглушено в шоломах астронавтів.
— Це лише припущення, — провадив далі Кейн. — Якщо співвідношення між членами екіпажу й кораблем таке ж, як і між нами та «Ностромо», то, ймовірно, їм потрібний був такий шлюз. Але версія про вантажне відділення видається більш правдоподібною. Це може бути поясненням, чому їм потрібно три виходи, — він повернувся і побачив, що Даллас схилився над чорною діркою в підлозі. — Агов, обережно, Далласе! Хто зна, що там унизу і наскільки ця дірка глибока.
— Корабель стоїть відкритий настіж, і ніхто не помітив, що ми увійшли. Не думаю, що тут є хтось живий.
Даллас відстібнув ліхтарика, увімкнув його і спрямував золотистого променю в дірку.
— Видно щось? — запитала Ламберт.
— Ага, — вишкірився Кейн. — Кроля з годинником[12].
У його голосі звучали нотки надії.
— Темно, хоч око виколи, — Даллас водив ліхтариком туди-сюди. Промінь був вузьким, але світив потужно й сягав на декілька метрів.
— Що там? — запитала Ламберт. Вона підійшла до капітана, але завбачливо трималась на відстані від темної прірви. — Ще одне вантажне відділення?
— Звідси не видно. Просто якась дірка з гладкими стінами, що веде вниз, наскільки дозволяє визначити ліхтарик. Жодних ознак поруччя, ліфту, сходів чи інших засобів спуску. Дна не видно. Напевно, це якась шахта доступу.
Даллас вимкнув ліхтарик, відійшов від отвору на метр і почав знімати прилади з поясу та з рюкзака. Він розклав усе на підлозі, піднявся і оглянув напівтемну сіру камеру.
— Те, що внизу, може почекати. Давайте для початку тут усе роздивимось. Я хочу впевнитись, що тут немає ніяких несподіванок. А можливо, знайдемо якийсь простіший шлях донизу.
Даллас знову увімкнув ліхтарик і посвітив ним по стінах. Хоча вони й нагадували нутрощі кита, але, на щастя, не рухалися.
— Розтягніться… Але тримайтеся поряд. За жодних обставин не заходьте в темряву. Гадаю, за кілька хвилин ми все тут роздивимось.
Кейн і Ламберт увімкнули ліхтарики і, йдучи в шеренгу, утрьох вони почали досліджувати величезну залу.
Довкола лежали шматки якоїсь сірої речовини, здебільшого похованої під мініатюрними пиловими дюнами та подрібненою пемзою, якої на кораблі було повно. Кейн не звертав на неї уваги: вони шукали щось ціле. Раптом ліхтарик Далласа виявив якийсь предмет, що не був частиною стіни чи підлоги. Капітан підійшов ближче і, освітивши його ліхтариком, роздивився контури. То була малюсінька коричнева блискуча урна чи ваза. Даллас підійшов ближче, схилився над розбитою і щербатою урною і посвітив усередину.
Там нічого не було.
Даллас був розчарований. Він пішов геть, здивований, що така крихка річ залишилась відносно цілою, а багато інших міцних речей були явно пошарпані та порепані, хоча він був упевнений, що розплавив би ту урну навіть своїм пістолетом.