— Але, Бене, це логічно у будь-якому разі. Думка про те, що одна людина володіє планетою... це фантастика!
— Не використовуй це слово з юристом; він тебе не зрозуміє. За деревами не бачити лісу — ось обов'язковий курс у всіх юридичних школах. Крім того, є показовий приклад. У п'ятнадцятому столітті Папа Римський передав Західну півкулю Іспанії з Португалією, і тоді ніхто не звернув уваги на те, що реальні землі вже були заселені кількома мільйонами індіанців — з їхніми власними законами, звичаями та розумінням приватної власності. Його «подарунок» виявився також і достатньо ефективним. Поглянь якось на Західну півкулю, і ти побачиш, де говорять іспанською, де португальською — і як багато земель залишилося в індіанців.
— Так, але... Бене, зараз не п'ятнадцяте століття.
— Скажи це юристам. Вони все ще посилаються на Блеквела, Кодекс Наполеона чи навіть на закони Юстиніана. Запиши це, Джилл. Якщо Вищий Суд встановить, що «Рішення Ларкін» мають силу, Сміт зможе подарувати чи зупинити концесію на Марс — а це коштуватиме мільйони чи радше мільярди. Якщо він передасть свої права теперішньому правлінню, Секретар Дуглас буде тим, хто збере всі вершки. І це — саме те, що Дуглас намагається провернути. Ти бачила дешифрування записів жучка.
— Бене, чому хтось хоче такої влади?
— Чому метелики летять на світло? Ними керує сила, ще менш логічна, ніж сексуальне бажання... і сильніша від нього. Але, як я казав, це питання складається з двох частин. Фінансові статки Сміта майже так само важливі, як і його особливий статус короля-імператора Марса. Можливо, вони важливіші від рішень Вищого Суду, який може скасувати його незаконні права на Марс. Проте я маю сумніви в тім, що щось може похитнути його володіння «Лайл Драйв» та основною частиною «Лунар Ентерпрайзез»: усі вісім заповітів у відкритому доступі, а у трьох найважливіших випадках він успадковує все без усілякого заповіту. Що станеться, якщо він помре? Не знаю. Звичайно ж, можуть з'явитися тисячі липових кузенів, але Науковий Фонд мав би відбити більшість спраглих до цих грошей за минулі двадцять років. Існує така можливість, що, коли Сміт помре без заповіту, його величезні статки отримає держава.
— Держава? Ти маєш на увазі Федерацію чи Сполучені Штати?
— Ще одне гарне запитання, на яке я не можу відповісти, Його біологічні батьки походять з двох різних країн Федерації, а він народився за межами їх усіх... І в цьому вирішать; на різниця — для людей, які голосують за ці блоки, та тих, хто давав дозвіл на патенти. Це не буде Сміт: адже він не знає, як відрізнити документи на передання власності від квитка на автобус. Думаю, це буде хто завгодно, хто зможе схопити та вчепитися в нього. У той самий час я сумніваюсь у тім, що Ллойдз коли-небудь підпише пожиттєве страхування: тут ризик не буде мінімальним.
— Бідне дитя! Нещасна, нещасна дитина!
Розділ 6
У ресторані в Гейгерстауні, окрім гарної їжі, була ще й своя «атмосфера»: столики тут розмістили не тільки на газоні аж до маленького озера, а й на гілках трьох величезних старих дерев. Над кожним був споруджений дах, що створював в обідній зоні вічне літо — навіть у дощову чи сніжну погоду.
Джилл захотіла їсти вгорі на деревах, але Бен проігнорував її та підкупив метрдотеля, щоб він посадив їх за столик на свій вибір біля води, а потім замовив іще й портативне стерео, яке встановили поруч.
Джилл злегка роздратувалась.
— Бене, навіщо було їхати аж сюди та платити такі гроші, якщо ми не можемо поїсти на деревах і повинні терпіти цей джиттербокс?
— Терпіння, люба. Столики на деревах обладнані мікрофонами, щоб забезпечити обслуговування. Цей столик, сподіваюся, не має таких хитрощів, оскільки я бачив, як офіціант обрав його з купи тих, якими не користуються. Що ж до радіо — це не лише тому, що не по-американськи, і, можливо, справді згубно їсти, не втупившись у стерео. Але це також і шум, що заважатиме дистанційним мікрофонам, направленим на нас... Якщо припустити, що нишпорки містера Дугласа нами цікавляться. А я не сумніваюся, що так воно і є.
— Ти серйозно вважаєш, що вони можуть за нами стежити, Бене? — Джилл здригнулася. — Не думаю, що злочинне життя — це моє.
— Дурниці! Коли я працював над хабарницьким скандалом у «Дженерал Синтетикс», то не спав двічі в одному місці плюс їв тільки напівфабрикати, які мусив купувати сам. Через деякий час тобі це починає подобатись — стимулює обмін речовин.