— Майку, чи достатньо добре ти почуваєшся, щоб відповісти на ще одне запитання?
— Звісно, містере Дуглас, якщо знатиму відповідь.
— Майку? Що ти думаєш про земних дівчат?
— Оце так!
На його дитячому обличчі з'явилося благоговіння та захват, і він почервонів. Тоді на екрані знову з'явився Генеральний Секретар.
— Майк попросив мене вам передати, — у його голосі проступили батьківські нотки, — що він повернеться знову, щоб побачити вас так скоро, як тільки зможе. Ви знаєте, що йому потрібно зміцнити м'язи. Сила тяжіння на Землі надто велика для нього — так само як для нас була б завеликою сила тяжіння на Юпітері. Можливо, наступного тижня, — якщо, за обіцянками лікарів, він достатньо зміцніє.
Картинка поступово згасла, і на екрані знову з'явились представники пастилок «Мудра дівчина». Завдяки коротким одноактним п'єсам стало зрозуміло, що дівчина, яка ними не користувалася, була не лише не при своєму розумі, а й, без сумніву, синте до кінчиків пальців; чоловіки переходитимуть на інший бік вулиці, щоб уникнути її. Бен перемикнув на інший канал, потім повернувся до Джилл і замислено промовив:
— Що ж, я можу порвати завтрашню статтю і шукати нову тему. Вони не тільки зробили мій сьогоднішній протест смішним, а й дали зрозуміти, що він повністю під владою Дугласа.
— Бене!
— Що?
— Це не Людина з Марса!
— Що? Крихітко, ти впевнена?
— Ну звісно ж, я впевнена! О, він схожий на нього, дуже схожий. Навіть голос такий самий. Але це не той пацієнт, якого я бачила в кімнаті під охороною.
Бен спробував похитнути її впевненість. Він вказав на те, що Сміта знали і бачили кілька десятків інших людей: охорона, інтерни, санітари, капітан та члени команди «Чемпіона», можливо, ще хтось. Хоча б хтось із цього переліку мав би побачити випуск новин, чи правління хоча б мало припустити, що хтось із них може його побачити та розпізнати підміну... якщо така була. Це безглуздо, бо надто ризиковано.
Джилл не запропонувала жодного логічного спростування; вона спохмурніла і до останнього наполягала на тому, Що людина на стерео — не пацієнт, якого вона бачила. Врешті-решт вона сердито сказала:
— Добре, добре, залишайся при своїй думці! Якщо я не можу довести, що маю рацію, значить, я помиляюсь. Чоловіки!
— Зараз, Джилл...
— Будь ласка, відвези мене додому.
Бен мовчки пройшов до таксі. Він не погодився на одне з тих, що чекали біля ресторану, — навіть попри те, що більше не вважав, що хтось стежитиме за його пересуваннями, він обрав одну з машин зі стоянки біля готелю навпроти. Коли вони летіли назад, Джилл залишалась незворушною. Через якийсь час Бен витягнув транскрипції записів, отриманих у лікарняній кімнаті Сміта, і перечитав їх. Він перечитав їх іще раз, трохи подумав і сказав:
— Джилл?
— Так, містере Кекстоне?
— Я тобі не містер! Послухай, Джилл, вибач. Я прошу вибачення. Я помилявся.
— І що ж стало причиною такого важливого висновку?
Він ляснув зім'ятими аркушами по долоні.
— Ось це. Сміт не міг поводитися так вчора і за день до того і потім ввечері дати подібне інтерв'ю. Він вимкнув контроль... впав в один з отих своїх станів, у транс.
— Я дуже рада, що ти нарешті побачив очевидне.
— Джилл, якщо ти кілька разів вріжеш мені, тобі полегшає? Це серйозно. Ти знаєш, що це означає?
— Це означає, що вони використали актора, щоб підробити інтерв'ю. Я вже говорила тобі це.
— Звісно. Актора, і хорошого актора, ретельно дібраного та навченого. Але це означає набагато більше. Я бачу два варіанти. Перший — Сміт мертвий і...
— Мертвий! — Джилл раптом згадала цікаву церемонію пиття води і відчула дивний, теплий, духовний смак особистості Сміта; відчула його з нестерпним смутком.
— Можливо. У такому разі цьому двійнику дозволять залишатися «живим» тиждень чи днів із десять — поки вони матимуть час, щоб підготувати усі документи, потрібні для того, щоб він їх підписав. Потім двійник «помре», і вони відправлять його з міста, можливо, з гіпнотичним наказом не говорити — таким сильним, що він помре від нападу астми, якщо спробує комусь розпатякати, чи, можливо, навіть скористаються транорбітальною лоботомією — якщо хлопці грають по-серйозному. Але якщо Сміт помер, ми можемо просто про все забути, тому що ніколи не зможемо довести правду. Тож припустімо, що він і досі живий.