— Ширяться плітки, — обережно сказав Кекстон, — що його вчорашня поява — підробка.
Посмішка зникла з обличчя Берквіста.
— Фрізбі, — сказав він холодно, — чи не хочеш ти нагадати своєму клієнтові закон про наклеп?
— Легше, Бене.
— Мені відомий закон про наклепи, Ґіле. Повинен бути відомий для роботи. Але на кого я зводжу наклеп? На Людину з Марса? Чи на когось іще? Назви ім'я. Я повторю, — він продовжив, підвищуючи голос, — що чув, що чоловік, який вчора давав інтерв'ю, не є Людиною з Марса. Я хочу побачити його на власні очі та запитати це в нього особисто.
Натовп у приймальні притих. Кожен присутній нашорошив вуха, щоб почути суперечку. Берквіст коротко глянув на Справедливого Свідка, потім опанував себе і, посміхаючись, сказав:
— Бене, можливо, ти отримаєш своє інтерв'ю — так само як і судовий позов. Зачекай хвилинку.
Він зник у внутрішньому кабінеті, але досить швидко повернувся.
— Я про все домовився, — втомлено сказав він, — лише Бог святий знає чому. Ти на це не заслуговуєш, Бене. Ходи зі мною. Лише ти. Марку, вибач, але ми не можемо впустити цілий натовп людей, все-таки Сміт хворий.
— Ні, — сказав Кекстон.
— Що?
— Усі ми троє, або ніхто з нас. Обирай.
— Бене, не будь смішним: тобі дали дуже важливий привілей. Скажу тобі ось що: Марк може піти з нами, але чекатиме за дверима. Але він тобі точно не знадобиться.
Берквіст глянув на Кавендіша. Справедливий свідок, здавалося, нічого не чув.
— Можливо, й ні. Але я заплатив йому, щоб він був зі мною. У своїй вечірній статті я зазначу, що правління відмовилось дозволити Справедливому Свідку побачити Людину з Марса.
Берквіст знизав плечима.
— У такому разі ходімо. Бене, сподіваюся, що репутація наклепника знищить тебе.
З огляду на вік Кавендіша замість стрибків у трубі вони скористалися ліфтом для пацієнтів. Потім за допомогою рухомої доріжки подолали значну відстань повз лабораторії, кімнати терапії, солярії та безліч палат. Вони зупинилися лише раз — біля охоронця, який перед тим, як впустити їх комусь зателефонував; нарешті зайшли до кімнати спостереження за фізичними показниками хворих, що перебувають у критичному стані.
— Це лікар Теннер, — оголосив Берквіст.
— Лікарю, це містер Кекстон та містер Фрізбі. — Він, звісно ж, не відрекомендував Кавендіша.
Теннер здавався схвильованим.
— Джентльмени, я роблю це всупереч своїм рекомендаціям, тому що на цьому наполіг директор. Мушу вас про дещо попередити. Не робіть і не кажіть нічого, що може схвилювати пацієнта. Він у надзвичайно нервовому стані і дуже легко впадає у стан патологічного виходу — транс, якщо можна це так назвати.
— Епілепсія? — запитав Бен.
— Профану дуже легко помилитися. Це більше схоже на оціпеніння. Але не цитуйте мене: для цього випадку не існує жодних клінічних прецедентів.
— Ви спеціаліст, лікарю? Можливо, психіатр?
Теннер глянув на Берквіста.
— Так, — погодився він.
— Де навчались?
Беркіст промовив:
— Послухай, Бене, погляньмо на пацієнта та покінчімо з цим. Ти можеш опитати лікаря Теннера пізніше.
— Добре.
Теннер глянув на свої прилади та графіки, потім клацнув вимикачем та пильно вдивився у «Нишпорку Тома». Він встав з-за столу, відімкнув двері та, приклавши пальця до рота, впустив їх до сусідньої палати. Інші четверо пройшли за ним. У Кекстона виникло відчуття, наче його вели «оглянути залишки», тому його душив нервовий сміх.
Кімната була дуже темна.
— Ми затемняємо її, тому що його очі не звикли до наших світлових рівнів, — приглушено пояснив Теннер. Він повернувся до гідравлічного ліжка, що стояло у центрі кімнати. — Майку, я привів до тебе друзів.
Кекстон підійшов ближче. Усередині плавав молодий хлопець, наполовину схований у пластиковому покритті, що вкривало рідину в резервуарі, додатково загорнутий аж до пахв у простирадло. Він подивився на них, але нічого не сказав; його спокійне кругле обличчя було невиразним.
Наскільки Бен міг судити, саме його він бачив вчора по стерео. У нього виникло раптове хворобливе відчуття, що маленька Джилл, маючи найкращі наміри, кинула йому справжню гранату — репутація наклепника могла добряче по ньому вдарити.
— Ти Валентин Майкл Сміт?
— Так.
— Людина з Марса?
— Так.
— Ти виступав по стерео вчора ввечері?
Чоловік у ліжку не відповів. Теннер промовив: