Почесний доктор Данієль Діґбі, Верховний Єпископ Церкви Нового одкровення (фостерітів) проголосив, що відтепер янгол Азріль буде направляти Сенатора Федерації. Томас Бун сьогодні очікував Божественного благословення свого вибору; всі сервіси новин повідомляли правильні новини, адже фостеріти у минулому знищили надто багато газетних редакцій. У дитячій лікарні в Цинциннаті у містера і місіс Гаріссон Кембелів IV від сурогатної матері народився спадкоємець, поки щасливі батьки відпочивали у Перу. Доктор Горацій Квокенбаш, професор мистецтва дозвілля у Йєльській Божественній школі, висунув хвилюючу пропозицію щодо повернення до віри і розвитку духовної культури; у футбольній команді «Вест Пойнт» через укладання парі за участі половини постійних професійних спортсменів виник скандал; у Торонто, через ймовірну емоційну нестабільність, тимчасово відсторонили трьох хіміків, що займалися бактеріальною зброєю, — і всі троє заявили, що в разі потреби передадуть свої справи у Вищий Суд Федерації. Вищий Суд порушив роботу Верховного Суду Сполучених Штатів через право голосувати у справі «Рейнсберг проти штату Міссурі» у попередніх виборах, включно з членами Асамблеї Федерації.
Його ясновельможність, найпочесніший Джосеф Е. Дуглас, Генеральний Секретар Світової Федерації Вільних Штатів, обрав собі на сніданок омлет і буркотів щось про те, чому зараз людина не може отримати чашку пристойної кави. Перед ним була ранкова газета, яку підготувала нічна зміна його персоналу з інформації; газета рухалася перед його очима на передавально-виконавчому сканері, який Сперрі створив на замовлення з найоптимальнішою для читання швидкістю. Слова плавно рухались, поки він на них дивився; коли ж читач відвертався, пристрій це помічав і одразу ж зупинявся.
Він спостерігав за тим, як рядки рухались екраном, але насправді не читав їх, а просто уникав погляду свого боса, що сидів навпроти. Місіс Дуглас не читала газет: у неї були інші способи діставати потрібну інформацію.
— Джозефе...
Він підняв погляд, і пристрій зупинився.
— Так, моя люба?
— Тебе щось непокоїть.
— Що? Що змусило тебе це сказати, моя люба?
— Джозефе! Я спостерігала, доглядала, штопала твої шкарпетки й оберігала тебе від неприємностей впродовж тридцяти п'яти років не просто так. І знаю, коли тебе щось непокоїть.
Якимось чином, зрозумів він, вона знає. Він подивився на неї й замислився над тим, чому колись дозволив їй зобов'язати себе безтерміновим контрактом. Спочатку вона була простою секретаркою, у старі часи (він вважав їх «старими добрими часами»), коли він був державним службовцем і гадки не мав, що буде балотуватися. Свій перший контракт про звичайне співмешкання на дев'яносто днів вони уклали, щоб зекономити й без того обмежений бюджет кампанії за рахунок скорочення витрат на готель. Тоді вони погодилися, що це просто зручно, а «співмешкання» розглядалося як життя під одним дахом... і вона не штопала його шкарпетки, навіть тоді!
Він спробував згадати, як і коли саме ситуація змінилась. Офіційна біографія місіс Дуглас «Тінь величі: історія однієї жінки» стверджувала, що він зробив їй пропозицію, коли вони підраховували голоси на його перших виборах і, щоб задовольнити бажання романтики, він наполіг, щоб це було старомодне, поки-смерть-не-розлучить-нас весілля.
Що ж, він пам'ятав усе не так — проте не було сенсу сперечатися з офіційною версією.
— Джозефе! Відповідай!
— Що? Нічого страшного, моя люба. У мене була безсонна ніч.
— Я знаю. Вони розбудили тебе посеред ночі. Думаєш, я цього не знала?
Він подумав, що її кімната в добрих п'ятдесяти ярдах від його.