— З вас шістнадцять п’ятдесят, — каже хлопець. Заждіть-но, хіба я сказав щось не те? Це такий жарт? Невже Буркотун відправив нас бозна-куди, і все намарне? Ніл здіймає брови й неохоче простягає хлопцеві новеньку двадцятку. За ці гроші ми отримуємо екстравелику коробку для піци зі змазаним штампом «Швидкі пироги».
Коробка не гаряча.
Ми виходимо надвір, і я відкриваю її. Усередині акуратно поскладані шматки товстого картону, довгі вузькі витинанки з необхідними пазами та кріпленнями. Це «БуркоСкан» у розібраному вигляді. Краї шматків обпалені до чорного. Одразу видно, що їх вирізали за допомогою лазера.
На внутрішньому боці кришки грубим маркером написане послання від Буркотуна. Писав він його власноруч чи доручив цю роботу одному зі своїх бруклінських посіпак — цього я не дізнаюся ніколи.
SPECIALIS REVELIO[27]
Дорогою до готелю ми заходимо до якоїсь дрібної крамниці побутової техніки й купляємо дві недорогі фотокамери. Ідемо до «Північного мосту», петляючи вуличками нижнього Мангеттену. Ніл несе коробку з начебто піцою, а я — пакет із двома фотокамерами, що раз по раз ударяються об моє коліно. У нас є все, що треба. «Мануцій» буде наш.
Довкола гамірно від автівок і вуличних торгівців. Під світлофорами, що міняють колір на жовтий, уже сигналять одне одному таксі, а П’ятою авеню сновигають довгі вервечки метушливих покупців. Ледь не на кожному розі товчуться підозрілі компанійки, чутно регіт, стелиться цигарковий дим, на прилавках продають шаурму. Сан-Франциско — чудове місто, дуже гарне, але там на вулицях ніколи не буває так людно. Я глибоко вдихаю — повітря холодне й гостре, присмачене цигарковим димом і запахом невідомо чийого м’яса, — і пригадую собі, як Корвіна застерігав Пенумбру: «Ти можеш змарнувати свій час десь там». Господи. Безсмертя в напханому книжками підвалі глибоко під землею — або смерть тут, у цій круговерті людей? Я за смерть і шаурму. А що обере Пенумбра? Чомусь мені здається, що він теж людина світу. Я пригадую книгарню з широкою скляною вітриною. Я обмірковую ті слова, якими він привітав мене, з широкою й добродушною усмішкою: «Що ви шукаєте серед цих полиць?»
Колись Корвіна й Пенумбра були добрими друзями. Я бачив фотодоказ. Мабуть, у той час Корвіна був зовсім інакшим… насправді, зовсім іншою людиною. Коли настає та сама мить? Коли ви змушені дати людині нове ім’я? «Вибачайте, але ви більше не можете бути Корвіною. Віднині ви Корвіна 2.0 — сумнівний покращений варіант». Я думаю про чоловіка на старій світлині, який показує великий палець. Невже його більше не повернути?
— Я справді думаю, що було б краще знайти режисерку, — каже Ніл. — Направду, мені треба підкинути грошенят у той фонд. Я видав тільки один грант, і той своїй кузині Сабрині. — Він щось обмірковує. — Підозрюю, то було незаконно.
Я намагаюсь уявити, яким буде Ніл через сорок років: лисий і в костюмі — зовсім інша людина. Я намагаюсь уявити Ніла 2.0 чи Ніла Шаха, бізнес-наставника, та мені це ніяк не вдається.
Ми повертаємось до готелю, і я з подивом виявляю, що Кет і Пенумбра сидять на низеньких канапах і зацікавлено про щось розмовляють. Кет жваво жестикулює, а Пенумбра всміхається й киває, його блакитні очі іскряться.
Кет підіймає голову й вітає нас усмішкою.
— Я отримала ще одне повідомлення, — спішить вона звістити нас. Тоді на мить змовкає, а в самої обличчя аж світиться, щоки тремтять, ніби вона не може втримати в собі наступні слова. — ПМ розширюється до ста двадцяти восьми людей, і я — одна з них.
Її мікром’язи напружуються, і вона майже вигукує:
— Мене обрали!
Я розкриваю рота. Кет зривається з канапи й кидається мені на шию. Я теж її обіймаю, і ми танцюємо, кружляємо в ультрамодному вестибюлі готелю.
— І що це все означає? — питає Ніл і ставить коробку на столик.
— Гадаю, наш невеличкий проект щойно одержав додаткову підтримку від керівництва, — кажу я, а Кет здіймає руки вгору.
Щоб відсвяткувати успіх Кет, наша четвірка переходить до барної стійки готелю, обличкованої крихітними чорними квадратиками мікросхем. Ми примостились на високих стільцях, і Ніл пригощає всіх випивкою. Я потягую якийсь коктейль під назвою «Синій екран смерті», який насправді яскраво-блакитного кольору, а всередині одного з кубиків льоду блимає світлодіод.
— Якщо я правильно розумію, тепер ти — одна сто двадцять восьма генерального директора Google? — питає Ніл.
— Не зовсім, — пояснює Кет. — У нас є генеральний директор, однак Google — занадто складна структура, щоб нею могла управляти одна людина. Із цим допомагає Проектний Менеджмент. Ну там… чи варто виходити на такий-то ринок, чи потрібно купляти таку-то компанію.
27
Алюзія на «Гаррі Поттера»: напис, що має показати приховані секрети або чарівні властивості предмета.