...Заслухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд уважає, що позовні заяви підлягають задоволенню частково.
Згідно зі ст. 7 ЦК Республіки Білорусь громадянин або організація мають право вимагати спростування відомостей, які ганьблять їхні честь і гідність, якщо той, хто поширює такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.
Судом установлено, що в газеті «Комсомольская правда» від 15 лютого 1990 року № 39 було опубліковано уривки з документальної книги С. Алексієвич «Цинкові хлопчики» — «Монологи тих, хто пройшов Афганістан». У публікації є монолог, підписаний прізвищем позивачки І. С. Галовньової.
У зв’язку з тим, що відповідачі у цій справі — Алексієвич С. О. і редакція газети «Комсомольская правда» не надали доказів відповідності оригіналу до свідчень, викладених у зазначеній публікації, суд вважає їх такими, що не відповідають дійсності.
Однак суд вважає, що викладені свідчення не є такими, що ганьблять честь і гідність, оскільки не применшують честі й гідності Галовньової І. С. та її загиблого сина в громадській думці та думці громадян з точки зору дотримання законів і моральних засад суспільства, у них не містяться свідчення про негідну поведінку її сина в суспільстві...
Оскільки відповідачами не надано доказів відповідності оригіналу до розповіді Кецмура Т. М., суд вважає такими, що не відповідають дійсності, свідчення, викладені в монолозі, підписаному прізвищем та іменем Кецмура Т. М.
Виходячи із зазначених вище обставин, суд вважає такими, що не відповідають дійсності, і такими, що принижують честь і гідність позивача Кецмура Т. М., такі свідчення, викладені у фразах: «Я там бачив, як викопують на рисових полях залізо і людські кістки, я бачив жовтогарячу крижану скоринку на застиглому обличчі вбитого, так, чомусь, жовтогарячу» і «У моїй кімнаті ті самі книжки, світлини, магнітофон, гітара, а я — інший. Через парк пройти не можу, озираюся. У кав’ярні офіціант стане за спиною: “Замовляйте”, — а я ладен схопитися і втекти. Не можу, щоб у мене хтось за спиною стояв. Побачиш негідника, єдина думка — розстріляти його треба». Ці свідчення суд вважає ганебними, оскільки вони дають підстави читачам сумніватися в його психічній повноцінності, адекватності сприйняття навколишнього, зображають його людиною озлобленою, піддають сумніву його моральні якості, створюють про нього враження як про людину, котра може правдиву і реальну інформацію передати як хибну і таку, що не відповідає дійсності...
У решті позову Кецмуру Т. М. відмовити...
Відповідачка Алексієвич С. О. позов не визнала. Вона засвідчила, що 1987 р. зустрічалася з Галовньовою І. С. — матір’ю загиблого в Афганістані офіцера — і розмову з нею записала на магнітофонну стрічку. Це було майже одразу після поховання її сина. Позивачка розповіла їй усе те, що зазначено в монолозі, підписаному її прізвищем у газеті «Комсомольская правда». Для того щоб Галовньову І. С. не переслідували органи КДБ, вона в односторонньому порядку змінила її ім’я на «Ніна» і військове звання її сина зі старшого лейтенанта на молодшого лейтенанта, хоча йшлося саме про неї.
Із Кецмуром Т. М. вона зустрічалася саме шість років тому. Наодинці вона записала його розповідь на магнітофонну стрічку. В опублікованому монолозі сказане ним викладено згідно з цим записом, тому відповідає дійсності і є правдивим.
На основі викладеного, керуючись ст. 194 ЦПК Республіки Білорусь, суд ухвалив:
Зобов’язати редакцію газети «Комсомольская правда» у двомісячний термін опублікувати спростування зазначених свідчень.
Галовньовій Інні Сергіївні в позові про захист честі й гідності до Алексієвич Світлани Олександрівни і редакції газети «Комсомольська правда» відмовити.
Стягнути з Алексієвич Світлани Олександрівни на користь Кецмура Тараса Михайловича видатки з держмита в сумі 1320 (одна тисяча триста двадцять) карбованців і держмито в дохід держави в сумі 2680 (дві тисячі шістсот вісімдесят) карбованців.
Стягнути з Галовньової Інни Сергіївни в дохід держави 3100 (три тисячі сто) карбованців.
Ухвалу суду може бути оскаржено в Мінміськсуд через нарсуд Центрального району м. Мінська впродовж 10 днів від дня її оголошення.
Директору Інституту літератури