Зрештою не лишилася в боргу й інша сторона. «Ваші сини вбивали в Афганістані невинних! Вони — злочинці!» — кричить матерям якийсь чоловік. «Ви зраджуєте дітей своїх удруге...» — скаженіє інший.
А ти? А ми — хіба не виконували наказ? Наказ — мовчати? Хіба ми не тягнули на зборах вгору руки «за»? Я запитую... Нам усім потрібен суд... Той суд — інший, про який казав на суді голова Білоруської ліги прав людини Є. Новіков: коли ми всі — ми, ті, хто мовчав, матері наших загиблих солдатів, ветерани цієї війни і матері загиблих афганців — та, інша, сторона сядемо разом і просто подивимося одне одному в очі...
А. Александрович
«Фемида», 27 грудня 1993 р.
Закінчився цивільний процес про захист честі й гідності за позовом Галовньової — Кецмура до письменниці Світлани Алексієвич. Останній день процесу зібрав багато журналістів, і в деяких виданнях уже промайнули повідомлення про ухвалу суду: позов Галовньової відхилити, позов Кецмура задовольнити частково. Я не стану дослівно цитувати заключну постанову, скажу лише, що вона має, на мій погляд, доволі примиренський характер. Але чи примирило це сторони насправді?
Інна Сергіївна Галовньова, мати загиблого в Афганістані старшого лейтенанта Галовньова, як і раніше, на «стежці війни» — вона збирається подавати касаційну скаргу і судитися з письменницею далі і далі. Що рухає цією жінкою? Що рухає цією матір’ю? Невтішне горе? Невтішне в тому сенсі, що чимдалі йде в історію афганська війна, тим чіткіше розуміє суспільство, наскільки авантюрною була ця затія, тим беззмістовнішою видається загибель наших хлопців на чужій землі... Тому і не сприймає Інна Сергіївна книгу «Цинкові хлопчики». Тому для неї вона — образа: для матері надто непосильний тягар — оголена правда про афганську війну.
Тарас Кецмур — колишній водій-«афганець» — другий позивач цього цивільного процесу. Його позов частково задоволений судом; два глибоко психологічних, глибоко драматичних епізоди в монолозі під його прізвищем, котрі свідчать, на мій погляд, лише про те, що війна нікого не відпускає живим, навіть якщо цілі руки-ноги, визнані на вимогу Кецмура «такими, що ображають честь і гідність». Зрештою, я навіть готова зрозуміти Тараса. Пам’ятаєте, є такий афоризм: «Бійтеся перших поривань душі, вони можуть бути справжніми»? Так ось його монолог у «Цинкових хлопчиках» — це, на мій погляд, найперше справжнє поривання його душі після Афгану. Минуло чотири роки. Змінився Тарас. І світ навколо нього. І йому, напевно, хотілося б багато чого змінити також і в пам’яті про минуле, якщо вже не вдається цю пам’ять зовсім викреслити з душі... А тут «Цинкові хлопчики» — що написано пером, того не виволочеш і волом.
Світлана Алексієвич покинула засідання суду до завершення процесу — після чергової відмови судом у клопотанні письменниці про літературну експертизу. Алексієвич резонно запитувала: як можна судити документальну повість, не знаючи основ жанру, не володіючи азами літературної праці і, крім того, не маючи бажання знати думку професіоналів? Але суд був непохитним. Після другої відмови в літекспертизі Світлана Алексієвич покинула зал засідань. При цьому вона сказала:
— Як людина... Я перепросила за те, що спричинила біль, за цей недосконалий світ, у якому часто неможливо навіть пройти вулицею, щоб не зачепити іншу людину... Але як письменник... Я не можу, не маю права просити вибачення за свою книгу. За правду!
Цивільний процес над С. Алексієвич та її книгою «Цинкові хлопчики» — це наша друга поразка в «афганській» війні...
Олена Молочко
«Народная газета»,
23 грудня 1993 р.
У грудні 1993 року судовий марафон зі звинувачення письменниці Світлани Алексієвич та її книги «Цинкові хлопчики» нарешті добіг кінця. Ухвала суду: письменниця мусить просити вибачення в «афганця» Т. Кецмура, честь і гідність якого суд визнав «зганьбленими частково». Газеті «Комсомольская правда» білоруський суд нічтоже сумняшеся присудив надрукувати спростування, а також письмові вибачення письменниці і редакції.
Другій позивачці — матері загиблого в Афганістані офіцера Інні Сергіївні Галовньовій — у позові відмовлено, хоча суд визнав «частину свідчень, що приписані авторству Галовньової, такими, що не відповідають дійсності». Позов Галовньової суду довелось відхилити, оскільки в процесі слухань було надано касету з магнітофонним записом виступу Галовньової кілька років тому на одному з мітингів, де вона цілком підтримує книгу Алексієвич.