Зловісне дихання імперської політики, не до кінця реалізованої в Афганістані, дедалі гостріше відчувається в Білорусі. Суд над Світланою Алексієвич — тільки епізод у довгому ланцюгу прихованих і явних виявів такого роду. За великою державою і теплими морями нудиться не лише партія Жириновського, прихильників якої чимало й у Білорусі. «Струснути» посттоталітарне суспільство, «об’єднати» його новою кров’ю — ось засіб для досягнення все тієї ж мети — поваленого ідеалу вчорашнього дня...
Василь Биков
«Литературная газета»,
26 січня 1994 р.
...Ні, не про правду війни була ця жорстка боротьба із судовим розглядом. Боротьба точилася за живу людську душу, за її право на існування в нашому холодному і незатишному світі, котра, власне, і може стати перешкодою на шляху війни. Війна триватиме доти, доки вона вирує в наших розгублених головах. Адже вона — лише неминучий наслідок злоби і зла, що накопичились у наших душах...
У цьому сенсі слова загиблого офіцера стають символічними і пророчими: «Я, звичайно, повернусь, я завжди повертався...» (Зі щоденника старшого лейтенанта Юрія Галовньова).
Петро Ткаченко
«Во славу Родины»,
15–22 березня 1994 р.