Почувши такі слова, Дафніс схвилювався, почав плакати й, сівши на землю, заявив, що помре, коли Хлоя не буде більше пасти з ним. І помре не тільки він, а поздихають і кози після смерті пастуха. Потім встав, заспокоївся, бо ж прийшла йому в голову думка, що зможе переконати Хлоїного батька і стане в ряд женихів, сподіваючись, що всіх переможе. Одне його лише турбувало: Ламон був небагатий. Це ослаблювало його сподівання. Та все-таки вирішив свататися, і Хлоя з цим погодилася. Однак не посмів про це сказати Ламонові; про своє кохання розповів Мірталі й при тому кинув кілька слів про одруження. Уночі Міртала повторила все Ламонові. Той сприйняв таке повідомлення не зовсім радо й розсердився, сказавши: як можна видавати пастушу дочку за хлопця, якому розпізнавальні речі віщують чудову долю. Дафніс, коли знайде своїх родичів, зробить їх вільними й хазяїнами більших маєтків. Міртала ж, побоюючись, щоб закоханий Дафніс, втративши надію на одруження, не зробив собі чогось поганого, подала йому інші причини відмови. «Ми бідні, сину, — так промовила, — тому потребуємо невістки, яка б принесла нам добре віно, а ті багаті й хочуть багатих зятів. Іди, переконай Хлою, а вона батька, щоби він не вимагав багато й видав за тебе Хлою, адже ж і вона тебе кохає і напевно хоче спати з гарним хлопцем, хоч і бідним, а не з багатою мавпою».
Міртала ніколи не сподівалася, що Дріас погодиться, маючи багатших женихів, але гадала, що в такий спосіб вона прекрасно висловилася щодо одруження, й Дафніс не зможе спростувати її слів. Не маючи надій виконати вимог Дріаса, Дафніс учинив так, як, звичайно, зробив би кожен убогий коханець: плакав і голосно кликав на допомогу німф. А вони йому з'явилися уві сні в такому самому вигляді, як, бувало, раніше снилися. Найстарша з них сказала: «Про одруження Хлої думає інший бог. Ми тобі дамо подарунки, якими з'єднаєш собі Дріаса. Судно мітимнійських юнаків, прив'язь якого з'їли недавно твої кози, того самого дня вітер відніс далеко в море, а вночі морський вітер розбурхав море й пригнав його знову до берега, кинув на скелі, й судно розбилося, й пропало багато речей, що були на ньому. Прибій викинув на берег мішок з трьома тисячами драхм22, який десь там лежить прикритий морською травою біля здохлого дельфіна. Саме тому сюди не заходить жоден мандрівник, обминаючи запах гнилизни. А ти піди, візьми й, принісши, дай. Цього вистачить, щоб не виглядати бідним. Трохи пізніше й ти станеш заможним».
Так сказавши, німфи зникли разом із ніччю. Коли ж настав день, радий Дафніс, уставши після сну, вигнав своє стадо на пасовисько, як тільки міг раненько. Поцілувавши Хлою й поклонившись німфам, побіг до моря, начебто купатися. Ішов по піщаному узбережжю близько того місця, шукаючи трьох тисяч драхм. З тим не мав великих клопотів, бо йому вказував шлях неприємний запах залишеного та зогнилого дельфіна. Отож, користуючись цим запахом, як провідником, він скоро прибув туди, а там, скинувши траву, знайшов повний мішок срібла. Піднявши його та сховавши у своїй пастушій торбі, подякував німфам і морю, відійшов, вважаючи відтоді море за набагато миліше, ніж сушу, адже воно допомогло йому в одруженні з Хлоєю.
Маючи три тисячі драхм, Дафніс не зволікав довго, бо тепер вважав себе багатшим не тільки від місцевих селян, а й від усіх людей. Тут же пішов до Хлої, розповів свій сон, показав мішок і велів пасти стада, поки він не повернеться, а сам щосили побіг до Дріаса. Той саме молотив пшеницю разом із Напою, й Дафніс без зволікання заговорив сміливо про одруження. «Дай мені, — мовив, — Хлою за жінку. Я умію прекрасно грати на сирінзі, обрізувати виноградну лозу й обкопувати дерева. Крім того, навчився орати землю й віяти збіжжя на вітрі. А як пасу стадо пильно, то свідком того може бути Хлоя. Було в мене п'ятдесят кіз, а зараз у два рази більше. Я вигодував чудових великих цапів, а раніше мусили ми водити кіз до чужих. Я молодий і добрий ваш сусід. Мене вигодувала коза, а Хлою вівця. Наскільки я перевищую інших женихів, настільки й дам більше дарунків за неї. Вони вам дадуть кіз, овець і пару паршивих волів, трохи збіжжя, яким не можна нагодувати й півня, а я вам дам три тисячі драхм. Тільки щоб про це ніхто не знав, навіть мій батько Ламон». Тут же він віддав гроші, й обнявши, поцілував Дріаса.