У цей час, коли Дафніс заходився біля жертв, із Хлоєю діялося щось неймовірне: вона сиділа біля овець, плакала та, як це буває у таких випадках, нарікала на милого: «Забув про мене Дафніс. Зараз уже думає про багату жінку. Чому ж то я веліла йому присягати на кіз, а не на німф? Він же залишив їх, як і Хлою! Навіть коли приносив жертви німфам і Панові, не побажав побачити Хлою! Він, мабуть, уже знайшов у своєї матері служниць, вродливіших за мене! Прощай! Я жити не буду!»
Коли так говорила, роздумуючи про все, раптом волопас Лампіс з кількома селянами схопив її, гадаючи, що Дафніс уже з нею не ожениться, а Дріас полюбить його, її несли, а вона кричала та плакала. Хтось, що бачив цю картину, сповістив Напі, а Напа Дріасу, Дріас зараз же передав Дафнісу. Той не смів сказати про це батькові; схвильований, не знав, що робити, подався до саду та гірко заплакав: «О нещасна знахідко! Краще було б мені залишитися пастухом! Наскільки щасливіше я жив би, як раб! Тоді міг би бачити Хлою, цілувати її! А зараз Лампіс забрав та заніс до себе. Настане ніч, і він ляже разом із нею. Я ж п'ю та веселюся! Даремна була моя присяга на кози та німфи!»
Ті Дафнісові слова почув Гнафон, що затаївся в саду. Прийшла нагода, — подумав, — примиритися з ним. Тож узяв кількох хлопців Астила, пішов до Дріаса, щоб той завів його до Лампісової садиби. Вони швидко туди подалися. Лампіс саме вносив Хлою до хати. Гнафон вирвав її з рук Лампіса, а селян побив києм. Хотів зв'язати самого Лампіса й забрати з собою, але той зумів утекти. Здійснивши такий подвиг, повернувся з Хлоєю уночі. Діонісофан уже відпочивав, а Дафніс сидів у саду й плакав. Гнафон привів йому Хлою, тут-таки розповів усю цю історію та й просив, аби Дафніс не пам'ятав нічого поганого: він буде його вірним слугою. Крім того, попросив, щоб Дафніс не відганяв його від столу, — інакше він загине з голоду. Дафніс, уздрівши Хлою, із радощів обняв її та виправдовувався перед нею за свою неуважність, а Гнафону за його добродійство вибачив колишню провину
Дафніс і Хлоя, порадившись, постановили не говорити про весілля. Вони будуть зустрічатися потайки, а про своє кохання Дафніс розповість матері. Та Дріас не погодився з ними і заявив, що сам розкаже все батькові, пообіцявши при тому, що переконає його. Уранці, тільки почало світати, Дріас узяв торбину з розпізнавальними речами й пішов до Діонісофана та Клеарісти, які в цей час сиділи в садку. Тут були також Астил і Дафніс. Коли стало тихо, старий Дріас почав розповідати: «Мене, як і свого часу Ламона, необхідність змушує розкрити ще одну таємницю. Хлою я не народив і не вигодував. У неї інші батьки, а вигодувала її вівця в гроті німф. Я це спостерігав своїми очима, а, дивлячись, дивувався, тому й вигодував її. Свідки цього — її краса, не подібна до сільської. Про це засвідчують ще розпізнавальні речі: таких коштовностей немає в пастухів. Погляньте самі й відшукайте батьків дівчини. Вона напевно буде гідною Дафніса».
Ці слова ні Дріас не кинув на вітер, ні Діонісофан не пропустив мимо вух: глянувши на Дафніса й помітивши його бліде обличчя та сльози, зрозумів, що він закохався. Побоюючись радше за власного сина, ніж за чужу дівчину, Діонісофан детально роздумував над словами Дріаса. А коли принесли розпізнавальні речі, а саме: золотисті сандалії, пов'язку та браслети, він, оглянувши їх, покликав Хлою та попросив, щоб не хвилювалася. Чоловік у неї уже є, а незабаром знайде вона ще й батька та матір. Клеариста завела її до хати й одягла, як майбутню невістку. Діонісофан, піднявшись, запитав Дафніса, чи Хлоя ще дівчина. Той заприсягнув, що між ними, крім поцілунків і клятви у вірності, більше не було нічого. Тоді, задоволений таким запевненням, запросив їх до столу. Тут можна було побачити, що таке врода, коли їй додати прикрас. Хлоя, одягнена в коштовний одяг, з укладеною зачіскою, з личком, щойно вмитим, здавалася усім настільки вродливою, що Дафніс заледве її пізнав. Зараз кожен і без розпізнавальних речей присягнув би, що Дріас не може бути батьком цієї дівчини. На учті були й Дріас, і Напа, а Ламон із Мірталою лежали разом з ними на тапчані, як гості. У наступні дні приносили в жертву тварин, вино. Хлоя пожертвувала богам свої речі: сирінгу, пастушу торбину, кожушок, горнята-близнята. Вона теж налила вина до джерела в гроті, адже ж тут виховувалася й часто купалася в його водах. Навіть поклала на могилу вівці віночок — так велів Дріас — і ще раз заграла на сирінзі своїй отарі, заграла їм і німфам помолилася, щоб могла розшукати своїх батьків, достойних її одруження з Дафнісом.