Коли я сьогодні, десь серед дня, зайшов туди, побачив під гранатами та миртами хлопця, який тримав у руці мирт та фанати, а сам білий, як молоко, волосся золотисто-русяве, ніби вогонь, а чистенький, немовби щойно покупався. Стояв сам, голий, і забавлявся, паче у власному саду збирав плоди. Я підскочив, щоб його зловити, бо ж побоювався, аби він, утікаючи, не поламав деревця граната та мирта. Він спритно й легко почав утікати то за кущами троянд, то ховався на грядках маку, наче маленька куріпка. Часто доводилося мені, хоча й нелегко було, бігти за молодими козенятами, що втікали від мене, не раз намучився, ганяючи за маленькими телятами, але це була особлива істота, яку годі зловити. А коли я, стара людина, утомився, то, обпершись на костур і водночас дбаючи, щоби він не втік, запитав, чий він, чи когось із сусідів і чого хоче, ламаючи чужий сад. Він не відповів, а стоячи близько, всміхнувся дуже мило, кинув на мене миртами і, — сам не знаю чому, — затуманив так мою душу, що я більше не міг на нього гніватися. Тут я просив його, щоб не боявся, підійшов ближче до мене; я поклявся миртами, що не триматиму його, дам яблук і гранат, дозволю завжди збирати плоди та зривати квіти, якщо він мене поцілує.
У цю мить хлопець голосно розсміявся й заговорив таким голосом, якого не знає ні ластівка, ні соловейко, ні лебідь, коли стає такий старий, як я: «Мені, Філете, зовсім не важко тебе поцілувати. Я більше прагну, щоб мене цілували, ніж ти — стати молодим, але розміркуй, чи такий подарунок підходить для твого віку. Старість тобі не допоможе, і після поцілунку почнеш мене переслідувати. Мене не може зловити ні яструб, ні орел, ні інший птах, бистріший від них. Я ж бо не дитина, хоча виглядаю як дитя. Я старший від Кроноса16 й від усякого часу. Знаю, що й ти молодим пас отам на луках, свою отару, що розходилася далеко. Тоді я сидів біля тебе, а ти, закоханий в Амарілліду, грав на сирінзі під тими буками. Ти мене не бачив, хоч я стояв біля дівчини, її я тобі віддав, і тепер маєш від неї синів — добрих волопасів і хліборобів. Зараз я стережу Дафніса та Хлою. Коли зведу їх уранці разом, то йду у твій сад, тішуся квітами та кущами й купаюся у джерелах. Тому такі прекрасні ростуть квіти й дерева, які я зрошую своєю купіллю. А тепер оглянься наокруж, чи є десь зламана рослинка, чи зірвано хоч один плід, чи потоптано хоч одну квіточку, чи скаламучено воду в джерелах, — тож будь здоров, чоловіче, якому одному з людей на старість пощастило побачити цього хлопчака».
Так сказавши, він, наче молоденький соловейко, скочив на мирти й крізь листя стрибав з гілки па гілку аж до вершка. Тоді я помітив у нього крильця вище рамен і лук між крилами й лопатками, але через мить уже не бачив ні його риштунків, ні самого. Коли недаремно виросло в мене оце сиве волосся і коли, старіючися, мій розум не ослаб, то скажу, діти, що вас присвячено Еротові й Ерот опікується вами».
Дафніс і Хлоя зраділи, слухаючи, начебто якусь казку, цю розповідь й розпитували, хто такий оцей Ерот: чи це хлопець, чи птах, і яку має силу. Філет продовжив свою мову: «Ерот — бог. Він і молодий, і вродливий, і крилатий. Тому тішиться молодістю, женеться за красою, дає крила душам. Влада його більша, ніж у Зевса. Він володіє усіма першоосновами, володіє зорями, навіть має владу над подібними собі богами, якої у вас немає над вівцями та козами. Усі квіти — це творіння Еротові, рослини — теж витвір його рук. За його велінням течуть ріки та дують вітри. Бачив я любовне прагнення бика: він ревів, начебто його ґедзь кусав. Спостерігав я також, як цап із любовною пристрастю ходив усюди за козою. Сам я був молодий і кохав Амарілліду. Тоді забував про їжу, пити не хотілось, не брав мене сон. Душа страждала, билося серце, по тілі розходився холод. Я кричав, начебто мене били, мовчав, як мертвий, кидався в річку, немовби горів. Кликав на допомогу Пана, який кохав Пітис. Я хвалив Ехо17, бо ж вона разом зі мною називала ім'я Амарілліди. Поламав я усі сирінги, тому що на їхній голос ішли лише корови, а не приводили до мене Амарілліди. Проти кохання немає ліків: ні таких, які п'ють, ні таких, які можна їсти, ні таких, про які співають у піснях-заклинаннях...