До речі, саме українські вчені з Києво-Могилянської академії стали центром ученості в Московщині, а майже всі походи Петра забезпечували війська Гетьманщини. Український хроніст підкреслює роль, що відіграла його Батьківщина у найважливіших історичних подіях того часу, активним учасником і безпосереднім виконавцем яких був і наш герой – Данило Апостол.
Воєнні дії російських військ кінця XVII – початку XVIII століття, в яких було задіяне козацьке військо, виявили військові здібності Данила Апостола. Так, у 1695 році, коли козаки взяли участь у поході російських військ під Азов, миргородський полковник Д. Апостол, за свідченням літописця, «знатную паче прочиих показывал храбрость».
Брав він участь у російсько-шведській війні 1700—1721 років, що увійшла в історію під назвою Північної війни. В 1701 році миргородський полковник був призначений наказним гетьманом козацьких полків, що їх направили на допомогу російським військам, які воювали зі шведами у Прибалтиці. В бою біля поселення Ерестфер, на схід від Чудського озера, об’єднані російсько-українські війська здобули блискучу перемогу над шведським генералом Шліппенбахом. У цьому бою проявились неабиякі командирські здібності Д. Апостола.
У 1704 році Мазепа на прохання польського короля Августа направив у Польщу три тисячі козаків на чолі з Данилом Апостолом. Миргородський полковник був прикомандирований до генерала Брандта, разом з ним вступив у бій проти шведського загону майора Лейонгельма, і шведи у кількості близько восьмисот чоловік були розбиті. Більшу частину шведів було вбито, а триста полонених доправили до короля Августа. Після поразки Лейонгельма у Варшаві здався шведський генерал Горн – козаки зробили вирішальний внесок у перемогу в цій битві. Апостол у своєму донесенні гетьману Мазепі писав про генерала Брандта: «Це людина правдивої совісті; любо і жити, і вмирати з ним, можна з ним розмовляти без товмача, якби не він, то ми б не знали, як порозумітися з німцями». Зовсім по-іншому оцінили козаки генерала Паткуля, під начало якого вони поступили згодом. За словами Апостола, це була людина «гордомисленна», говорив генерал тільки німецькою і навіть не показав козакам царський указ, який засвідчував його командування. Козаки лишились без провіанту, їм наказували самим для себе молоти зерно і пекти хліб. До того ж Паткуль задумав учити козаків німецькому строю та нещадно бив усіх, хто не міг виконувати його бузувірських наказів. У Познані, коли козаків оступили дві тисячі саксонських вершників і дві тисячі піхотинців, їм було наказано віддати кращих коней. І козаки Данила Апостола змушені були йти пішки до Кракова, де вони наткнулись на шведів і поляків, що підтримували шведів, і були розбиті. Тоді загинуло 1700 козаків і тільки близько сотні пробились на Україну.
У 1706 році Данило Апостол і Леонтій Неплюєв прийшли на допомогу переяславському полковнику Мировичу, оточеному шведськими військами у місті Ляховичі. Коли війська наблизились до вузької греблі біля Клецька, по боках якої було багнисте болото, Данило порадив Неплюєву пересвідчитись, чи немає за греблею шведських військ. Той не зважив на пораду, і війська потрапили в пастку. «Даниил Апостол, – як свідчить літописець, – спешившись легко, в болото впал и копьем оборонялся от шведов, выскочил до своего через силу войска, ругаючи добре гаразд в глаза Неплюева, что своим нерадением много запропастил войска».
Про військові здібності Д. Апостола свідчив також Іван Мазепа у 1708 році: «Апостол породы волошской, человек от отца заслуженный в войске, воин добрый, из всех полковников давнейший, старейший, знатный, заслуживший честь и любовь от всех полков».
Миргородський полковник відрізнявся від надто обережного, а часом і нерішучого Мазепи – він був людиною активної, цілеспрямованої дії. Породичавшись з усією українською старшиною, а також маючи необхідні зв’язки з російськими можновладцями, Данило Апостол зі своїми однодумцями почав підготовку старшинського перевороту для подальшого активного спротиву Москві. У 1707 році Пилип Орлик був свідком зібрання у Києві у домі генерального обозного Ломиковського, на якому Ломиковський і полковник Данило Апостол читали Гадяцький договір 1659 року гетьмана Виговського з королем (цей текст дістав у бібліотеці Києво-Печерського монастиря саме миргородський полковник[3]).
3
Микола Аркас теж в «Історії України-Русі» підкреслює роль Данила Апостола у визвольних змаганнях України: «У полковника Апостола, який дістав з бібліотеки Печерського монастиря “Гадяцькі пакти”, тобто умови гетьмана Виговського про федераційну спілку України з Польщею, довго радились і перечитували цю умову».