Видатний політик і стратег, полководець дійсно приділяв багато уваги війську. Після закінчення Північної війни Данило Апостол сприяв тому, щоб при генеральному обозному була створена артилерійська канцелярія, яка доглядала над полковою і сотенною артилерією, відала виробництвом гармат і пороху, добуванням і доставкою селітри, а також побудовою валів і фортець.
До речі, виконуючи обов’язки полковника, Апостол відзначався особливо уважним відношенням до своїх козаків: «стрільцям куреня пана полковника Миргородського… видається з дому його коні і оружжя, а коли покличе військовий случай до походу, то оним видається харч з дому полковника».
Особливою заслугою гетьмана Данила Апостола було також будівництво в 1731—1733 роках оборонної лінії, що простягалася на 285 кілометрів – від Дніпра, де впадає річка Орель, і до Сіверського Дінця. Ця оборонна споруда являла собою глибокий і широкий рів, мала 16 фортець, понад 200 редутів, з’єднаних між собою земляним валом. Щороку на оборонну лінію гетьман направляв близько 22—25 тисяч козаків і 10 тисяч селян зі своїми харчами, знаряддям.
Також, говорячи про роль Данила Павловича Апостола в історії України, слід відзначити його зусилля по збереженню козацького стану українського суспільства і самого Війська Запорозького. Ім’я Апостола пов’язують з просуванням запорожців на землі, які вони вважали здавна своїми: від Переволочної до річки Орелі почала збільшуватись кількість переселенців з-за Дніпра. Запорожці починають вести регулярно переписи населення. Історики приписують заснування поселень в межиріччі Орелі і Самари ініціативі полковника Д. Апостола.
Відомо, що він сприяв тому, щоб запорозьке козацтво повернулося на свої землі і заснувало січові укріплення і кіш на річці Підпільній. Данило Апостол, як досвідчений військовий діяч, розумів значення Запорожжя як форпосту у боротьбі з Кримським ханством, тому значною мірою саме завдяки його старанням повернулися «під ясні зорі, на тихі води», після 25-літнього поневіряння під магометанським небом, запорожці. На чужині, де вони опинилися після зруйнування Запорозької Січі у 1709 році, козаками порядкували кошовий отаман Кость Гордієнко і гетьман Пилип Орлик. Оскільки 1733 року назрівала російсько-турецька війна, а в Польщі настало безкоролів’я, цар дозволив запорожцям повернутися з Олешківської Січі на свої вольності. На жаль, запорожці змогли повернутися до України вже після смерті старого гетьмана. Це сталося 1734 року, коли понад 7 тисяч запорожців заснували Підпільненську Січ. Так Запорозьке військо відновило свій статус в межах Російської держави.
Останні роки свого життя гетьман Данило Апостол провів у Сорочинцях, де знаходилась резиденція гетьмана (ми вже розповідали, що саме туди миргородський полковник Апостол перебрався з полковим правлінням).
У Сорочинцях та по навколишніх хуторах і займищах добували селітру і поташ для виробництва пороху, славились сорочинські майстри-зброярі. 1729 року в Сорочинцях налічувалось близько дев’ятисот дворів. За часи ж полковництва Данила Апостола війтом сорочинської громади був Прокіп Йосифов, а бурмистром – Василь Савченко[7]. Найвідомішими полковими писарями, що одночасно виконували і роль своєрідних літописців і постійно служили в Сорочинській полковій канцелярії, були Петро Ліскевич, Самійло Малинка, Федір Тихонович. Тому не дивно, що саме в Cорочинцях було створено список «Літопису» Граб’янки. На ньому є напис: «З бібліотеки Семена Капніста», тож очевидно, що список було зроблено для миргородського полковника Василя Петровича Капніста[8], який заступив на цьому посту загиблого сина Данила Апостола Павла.
Роду Апостолів належало чимало сіл і містечок. І старий гетьман дбав про добробут своїх людей.
У містечку Хомутці, де був «дворець полковничий», після смерті Д. Апостола залишалися його придворні служби. При церквах у великих селах, що належали Апостолам, діяли школи та шпиталі. У Хомутці при Воскресінській церкві були школа і шпиталь, у Попівці – школа при Спаській і шпиталь при Нікольській церквах, у Перевозі – школа при Покровській церкві.
7
Писарі прізвища простого люду писали з – енко, а в осіб вищої управлінської ланки вони утворювалися від імен по батькові – на – ов, – єв.
8
Капніст очолював Миргородський полк у 1737—1751 роках, на цей час він мав у Сорочинцях власний двір. Список «Літопису» перейшов до сина полковника Василя Васильовича Капніста, автора знаменитої комедії «Ябеда», відомого письменника і політичного діяча кінця ХVII століття.