Тепер вже можна здогадатися, що станеться далі. Абсолютно очевидно, що уряд Кабальєро буде повалений, і на його місце прийде правий уряд із сильнішим комуністичним впливом (що й сталося за тиждень чи два), який поставить собі за мету раз і назавжди знищити владу профспілок. А потім, коли Франко буде розбито, навіть якщо відкинути проблеми, що постануть з реорганізацією Іспанії, перспективи не виглядали оптимістичними. Стосовно газетної писанини, що це — «війна за демократію», то це звичайне окозамилювання. Ніхто при здоровому глузді не сподівався, що в розділеній та виснаженій війною Іспанії є надія на встановлення демократії, хай навіть такої, як її розуміють в Англії чи Франції. Прийде диктатура, проте уже тепер зрозуміло, що давно втрачено шанси встановити народну диктатуру. Це означало, що загальний рух буде в бік фашизму певного типу. Цей фашизм отримає якусь елегантнішу назву, і буде він, адже це Іспанія, більш гуманним та менш ефективним, ніж, скажімо, у Німеччині чи Італії. Єдиною альтернативою була незмірно гірша диктатура Франко, чи (така ймовірність існувала завжди) війна завершиться поділом Іспанії з реальними кордонами або економічними зонами.
З будь-якого погляду перспективи не надто оптимістичні. Але ж це зовсім не означає, що не варто боротися на боці уряду проти неприкритого й потужного фашизму Франко й Гітлера. Хай би які вади мав повоєнний уряд, режим Франко набагато гірший. Зрештою, робітникам — міському пролетаріату — може бути байдуже, хто виграє, але Іспанія — сільськогосподарська країна, а тому селянам, звичайно, вигідна перемога уряду. Хоча б деякі із захоплених земель залишаться у їхньому володінні, і в цьому разі після розподілу землі на території, що колись належала Франко, навряд чи відновиться кріпацтво, що досі існувало в деяких районах Іспанії. Післявоєнний уряд буде антиклерикальним та антифеодальним. Він відділить церкву від держави — принаймні, на деякий час, та модернізує країну: прокладе дороги, підтримає освіту й охорону здоров’я. Дещо з цього почало втілюватися навіть під час війни. З іншого боку, Франко, якщо не вважати його лише маріонеткою Італії та Німеччини, прив’язаний до великих феодальних землевласників і служить клерикально-військовій реакції. Можливо, Народний фронт і був обманом, але Франко — це анахронізм. Його перемоги бажали лише мільйонери або романтики.
Окрім того, вже рік чи два мені не давало спокою питання міжнародного престижу фашизму і мучило, наче ніжне жахіття. Починаючи з 1930 року фашисти не програли жодного разу. Нарешті настав час їх розбити, і байдуже, хто це зробить. Якби ми зуміли відтіснити Франко та його міжнародних наймитів, це могло б значно покращити ситуацію у світі, навіть якщо б у самій Іспанії настала задушлива диктатура, а її найкращі сини сиділи б у в’язниці. Навіть заради цього варто було виграти війну.
Тоді я бачив речі саме таким чином. Зараз я набагато кращої думки про уряд Негріна, ніж раніше, коли він лише прийшов до влади. Цей уряд з великою мужністю тримав удар та виявляв набагато більше політичної терпимості, ніж можна було собі уявити. Проте я досі вважаю — якщо Іспанія не розпадеться з непередбачуваними наслідками, — то є небезпека, що повоєнний уряд буде фашистським. Знову ж таки, це — моя думка, і як воно буває з багатьма пророцтвами, лише час покаже, чи мав я слушність.
Ми встигли дістатися передової, коли дізнались, що Боба Смайлі заарештували на кордоні, коли той повертався до Англії, його перевезли до Валенсії та кинули до в’язниці. Смайлі перебував в Іспанії з жовтня минулого року. Декілька місяців він працював у штабі РПМЄ, і коли прибули інші члени лейбористської партії, доєднався до лав ополченців. Він три місяці пробув на передовій, а тоді мав повернутися до Англії і взяти участь у пропагандистській кампанії. Лише згодом ми змогли дізнатися за що Боба заарештували. Його тримали в одиночній камері, до якої не міг потрапити навіть адвокат. В Іспанії — принаймні на практиці — не діє habeas corpus[38], тобто вас можуть місяцями тримати у камері, не пред’являючи звинувачення і не проводячи розслідування. Нарешті від одного в’язня, якого на той момент звільнили, ми дізналися, що причиною арешту Боба було «носіння зброї». «Зброєю», як я згодом довідався, були дві примітивні ручні гранати, що використовувалися на початку війни, які він хотів привезти додому й демонструвати на лекціях разом з уламками снарядів та іншими сувенірами. Запалів та вибухівки в гранатах не було, по суті, то були порожні металеві циліндри, абсолютно безпечні. Звісно, так звана зброя стала лише приводом, а справжньою причиною арешту був зв’язок з РПМЄ. Травневі бої в Барселоні щойно закінчилися, і влада на той момент була надзвичайно зацікавлена в тому, щоб не випускати з країни тих, хто міг своїми свідченнями спростувати офіційну версію подій. І ось результат — людей заарештовували просто на кордоні й за менш вагомі причини. Цілком ймовірно, що спочатку Смайлі мали тримати лише декілька днів. Але потрапивши до в’язниці в Іспанії, людина просто залишалася там, байдуже був суд чи ні.
38
Англійський юридичний термін, який означає гарантію особистої свободи в Англії