Выбрать главу

Тут, на пагорбах поблизу Сараґоси, панувала нудьга та діймали незручності позиційної війни. Життя було позбавлене подій і таке ж монотонне, як життя міського клерка. Варта, патрулювання, копання. Копання, патрулювання, варта. На кожній вершині пагорба. Фашисти чи, ті, хто їм підпорядковувався, — купка обшарпаних, брудних людей, які тремтять від холоду навколо свого стяга й намагаються не замерзнути до смерті. Протягом усього дня й ночі сліпі кулі блукають порожніми долинами й лише іноді бозна-яким дивом дістаються цілі — людського тіла.

Я часто споглядав непривітний пейзаж і дивувався з марності всього цього. Така війна була абсолютно безглуздою! Раніше, десь у жовтні, за всі ці пагорби точилися запеклі бої. Тоді через брак людей та озброєння, а надто артилерії, будь-яка великомасштабна операція була неможливою, отож кожна армія викопала окопи та зайняла позиції на вершинах тих пагорбів, які вдалося відвоювати. Праворуч від нас розташовувався невеликий аванпост, також РПМЄ, а трохи ліворуч, на гірському хребті, на сьому годину від нас — позиція ОСПК[7] виходила на дещо вищу гору з кількома невеликими позиціями фашистів на її вершині. Так звана лінія фронту була схожою на карлючку, і якби кожна з позицій не мала прапора, було б важко зрозуміти, хто і де стоїть. Стяги РПМЄ та ОСПК були червоні, анархістські ж прапори були червоно-чорні. Фашисти традиційно вивішували монархістські прапори (червоно-жовто-червоний), інколи прапор республіки (червоно-жовто-фіолетовий[8]). Величне видовище, якщо забути, що кожна вершина гори була зайнята військами, відтак закидана бляшанками й вкрита фекаліями. Праворуч від нас пасмо гір повертало на південний схід, звільняючи простір для широкої, з прожилками потічків, долини, що простиралась до самої Уески. Посеред рівнини кубиками гральних костей було розкидано місто Робрес, яке належало республіканцям.

Часто з самого ранку долина тонула у морі хмар, з якого виринали пагорби — пласкі й блакитні, надаючи краєвиду дивної схожості з негативом світлини. За межами Уески було ще більше пагорбів того ж походження, що й наші, зі щодня новими пасмами снігу. Десь далеко-далеко, вкриті вічними снігами, могутні вершини Піренеїв, здавалося, пливли просто в повітрі. Навіть на рівнині все видавалося голим і мертвим. Пагорби навпроти нас були сірими та зморшкуватими, наче шкіра слона. У небі ніколи не ширяли птахи. Мені здається, я ще не бував у країні, де було б так мало птахів. Єдині птахи — сороки й зграйки куріпок, які ночами лякали людей своїм несподіваним криком, схожим на передзвін, та величні орли, що повільно кружляли, не помічаючи, що знизу солдати відкривали по них вогонь.

Уночі та в туманні дні ми посилали патруль у долину, що лежала між нами і фашистами. Захвату це завдання не викликало — допікав холод, та легко заблукати, і я швидко зметикував, що можна йти на патрулювання так часто, як хочеться. У звивистій ущелині не було стежок чи доріжок, знаходити дорогу можна було лише постійно подорожуючи туди й щоразу роблячи свіжі позначки. До найближчого посту фашистів куля летіла сімсот метрів, проте щоб дістатися туди пішки, треба було здолати близько трьох кілометрів. Химерно блукати у мороці долини, коли десь високо над головою посвистують сліпі кулі. Ще більше мені подобалися густі тумани, що тримались протягом усього дня і полюбляли чіплятися за вершечки пагорбів, залишаючи повітря в долині абсолютно прозорим. Наближаючись до позицій фашистів, доводилося повзти повільно, наче равлик, до того ж страшенно складно безшумно рухатися порослими чагарниками схилами, намагаючись не ламати сухостою й не скидати каміння. Лише з третього чи четвертого разу я спромігся знайти дорогу до розташування фашистів. Туман досі був дуже густим, тож я підповз до колючого дроту й прислухався. Я чув, як фашисти розмовляли й співали. Почувши, що вони йдуть схилом просто мені назустріч, я злякався. Сховавшись за кущем, що раптом виявився надто низьким, я намагався безшумно звести курок. На щастя, вони пішли іншою стежкою і мене не помітили. Сидячи у своєму сховку, я знайшов декілька реліктів попередніх боїв: купу патронних гільз, шкіряний кашкет з діркою від кулі і червоний прапор, ймовірно, наш. Я взяв його на позицію, проте бійці без жодних сентиментів порвали його на ганчір’я.

Щойно ми дісталися передової, мене зробили капралом, чи cabo, як казали самі іспанці. У моєму підпорядкуванні було дванадцять чоловік. Не солодко мені тоді велося, особливо спочатку, геть не солодко. Центурія — погано тренований натовп, основну масу якого становили хлопці-підлітки. Час від часу серед ополченців траплялися хлопчики одинадцяти-дванадцяти років, переважно то були біженці з фашистської території, яких призвали до лав повстанської армії, оскільки це був найкращих спосіб забезпечити їх засобами для існування. Зазвичай їм доручали легку роботу в тилу, проте іноді вони примудрялись потрапити й на передову, де ставали для всіх реальною небезпекою. Пам’ятаю, якось таке мале хлоп’я, просто так, заради сміху, кинуло у вогнище ручну гранату. У Монте Почеро навряд чи були хлопці молодші п’ятнадцяти років, проте середній вік не наближався до двадцяти. Таких хлоп’ят не можна посилати на передову, оскільки вони не витримують без сну, що є невід’ємним елементом позиційної війни. На початку майже неможливо було належним чином охороняти табір вночі. Нещасних дітей моєї групи можна було підняти, лише витягуючи їх з окопа просто за ноги, і щойно ви поверталися до них спиною, вони залишали пост і прослизали назад в укриття. Або ще гірше — незважаючи на страшний холод, засинали стоячи в окопі. На наше щастя, ворог був абсолютно безініціативним. Були ночі, коли я був певен — двадцять бойскаутів з пневматичними пістолетами чи дівчатка-скаути, озброєні тенісними ракетками могли б легко захопити наші позиції.

вернуться

7

Об’єднана соціалістична партія Каталонії (прим. перекл.).

вернуться

8

Виправлення, знайдене в записах Джорджа Орвелла вже після його смерті: «Зараз я не певен, що колись бачив, щоб фашисти вивішували республіканський прапор, хоча думаю, інколи вони так і робили, додаючи до нього невеличку свастику» (прим, упорядника оригінального видання).