Думав, що не дістану від страхової компанії ані цента з такою дивною заявою, як моя. За їхньою порадою застрахувався від усіх можливих ризиків, але десь, без сумніву, дрібним шрифтом значилися звичні для них хитрі застереження. За Ніксона великі корпорації просто сп’яніли від своєї недоторканності. Давні добрі буржуазні чесноти, навіть про людське око, зникли назавжди.
Саме від Джорджа я перейняв цю звичку стояти на голові. Він застерігав, що я занедбую своє тіло. Кілька років тому Джордж почав зауважувати, що в горлі у мене дере, що я блідий та швидко засапуюсь. У середньому віці настає момент, коли потрібно чинити рішучий опір, поки черевна стінка не обвисла, стегна не ослабли й не здрібніли, а груди не стали такі, як у жінки. Існує інший, гідний, спосіб старіти. Джордж доводив це собі з особливим запалом. Одразу ж після операції на жовчному міхурі він підвівся з ліжка і зробив п’ятдесят відтискань — називав це натуропатією. Від надмірного напруження заробив перитоніт, і протягом двох днів ми думали, що він помирає. Але хвороби, схоже, його надихали, адже на все він мав власні ліки. Нещодавно він сказав мені:
— Позавчора я прокинувся і виявив ґулю під рукою.
— Ти ходив до лікаря?
— Ні. Я обв’язав її зубною ниткою. Обв’язав міцно-преміцно.
— І що?
— Вчора, обмацуючи, відчув, що вона виросла й стала завбільшки з яйце. Та я все ж не подзвонив лікареві. До біса! Я знову взяв зубну нитку й обв’язав її міцно-преміцно, навіть іще міцніше. І тепер вона зникла. Хочеш подивитися?
Коли я розповів йому про свій шийний артрит, він порадив стояти на голові. Хоча я здіймав руки до небес і душився від сміху (маючи вигляд однієї з жаб’ячих карикатур Ґойї у «Vision Burlesca» — істоти із замками та гвинтами), але зробив так, як він казав. Потренувавшись, я навчився стояти на голові. І болі в шиї минули.
Потім, коли у мене почалися проблеми з сечовипусканням, я звернувся по пораду до Джорджа. Він сказав:
— Це простата. Ти пускаєш цівку, потім вона спиняється, відтак ти знову дзюриш, тобі трохи пече і ти почуваєшся приниженим.
— Так і є.
— Не турбуйся, відтепер, стоячи на голові, стискай сідниці. Просто втягуй їх так, наче намагаєшся всмоктати щоки.
— Але чому це треба робити, стоячи на голові? Я вже й так почуваюся, як старий Вільям[70].
Але він був непохитний і сказав:
— На голові.
І знову ж таки його метод спрацював. Труднощі з сечовипусканням зникли.
Хтось, можливо, бачить у Джорджеві солідного й рум’яного будівельного постачальника. Для мене ж він є магічною постаттю, кимсь із колоди таро. Стоячи зараз на голові, я таким чином викликав Джорджа. Коли я у відчаї, він завжди перший, кому телефоную. Я вже у тому віці, коли відчуваєш наближення невротичних імпульсів. Коли відчайдушно потребую допомоги, то можу зробити не так і багато. Я стою на березі ставка своєї душі й знаю: якщо крихти кинуто, короп незабаром випливе. Ми, як і зовнішній світ, маємо всередині власні особливі явища. Був час, коли я думав, що найкраще було би створити для них парк і сад, щоб тримати і плекати там ці характерні риси, ці химери, як пташок, рибок і квіти. Хай там як, а той факт, що мені не було до кого звернутися, крім себе самого, був жахливий. Чекання телефонного дзвінка — це тортури. Напруження стискає моє серце. Але стояння на голові й справді допомогло. Я знову дихав на повні груди. Проте, коли я стояв догори дриґом, то побачив перед собою два великі кола, дуже яскраві. Вони іноді з’являлися під час виконання цієї вправи. У такій перевернутій позиції ви, звісно ж, думаєте, що стали жертвою крововиливу в мозок. Лікар, який відраджував мене стояти на голові, сказав, що курча, перевернуте догори ногами, помирає за сім чи вісім хвилин. Та це, вочевидь, зі страху. Птаха налякана до смерті. Я гадаю, ці яскраві кола спричинено тиском на рогівку. Вага тіла, перенесена на череп, стискає рогову оболонку ока і створює ілюзію великих прозорих кіл. Це наче побачити вічність. З якою, запевняю вас, я був готовий того дня зустрітися.
Позаду я бачив книжкову шафу і коли переніс основну вагу на передпліччя, змістивши положення голови, світляні кола зникли, а разом із ними й примара фатального крововиливу. Я бачив ряди моїх книжок догори дриґом. Запхав був їх у глибину шафи, але Рената знову витягла і виставила напоказ. Та все ж, стоячи на голові, я волію дивитися на небо та хмари. Це так весело — роздивлятися хмари догори дриґом. Але тепер дивився на заголовки, що принесли мені гроші, визнання, нагороди: п’єсу «Фон Тренк» у багатьох виданнях різними мовами і кілька примірників моєї улюбленої, але непопулярної книжки «Деякі американці: сенс життя у США». Коли «Фон Тренк» ішов на Бродвеї, він приносив мені вісім тисяч доларів щотижня. Уряд, який перед тим не виявляв жодного інтересу до моєї душі, відразу ж почав вимагати сімдесят відсотків від того, що постало в результаті її творчих зусиль. Але це не мало би мене дивувати. Ви віддаєте кесарю кесареве. Принаймні знаєте, що маєте віддати. Гроші належать кесарю. До того ж «Radix malorum est cupiditas»[71].
70
Старий Вільям — герой жартівливого вірша Люїса Керрола «You Are Old, Father William» з книжки «Аліса в Країні Чудес».