Пропоноване видання складається з трьох томів, на сторінках яких відтворюється історичний розвиток стародавніх суспільств від найдавніших епох до часів Київської Русі включно.
У першому томі висвітлюється історія населення сучасної території України від появи тут близько 1 млн років тому первісної людини до кінця бронзового віку (початок І тис. до н. е.). Другий том присвячений історії кіммерійців, скіфів, сарматів та інших племен, що населяли Україну в І тис. до н. е., а також античним містам-державам Північного Причорномор’я, які впродовж VII ст. до н. е. — перших століть н. е. жили і розвивалися у тісній взаємодії з корінним населенням території України. Третій том тематично охоплює історію слов’ян і Київської Русі, обіймаючи хронологічно період від рубежу н. е. до середини XIII ст.
П. П. Толочко
Передмова до першого тому
Праісторія — колиска людства. Можна без перебільшення твердити, що майже всі надбання сучасної цивілізації в тій чи іншій (навіть у зародковій) формі було закладено у глибині віків.
У першому томі “Давньої історії України” висвітлюється історичний процес від початку заселення людиною теренів сучасної України до кінця бронзового віку. Цей період налічує близько 1 млн років і завершується рубежем II—І тисячоліть до н. е.
Незважаючи на кліматичні катаклізми упродовж первісної епохи, на значній території України завжди існували умови, придатні для проживання людини. Ліси і степи, розгалужена гідрологічна система з багатими сировинними ресурсами приваблювали первісних мисливців, рибалок та збирачів.
Сприятливі природні умови стимулювали досить раннє виникнення на цих землях скотарства та землеробства, формування відносно усталених господарських систем. Практично з часів Трипілля (IV тис. до н. е.) тут склалася розвинута система землеробства. Ще раніше на південних степових просторах зароджуються й розвиваються різні форми скотарства. Саме ці пріоритетні напрями життєдіяльності давнього населення українських земель справили визначальний вплив на його світоглядні уявлення, стали базою ідеології та міфотворчості.
По-різному складалася доля племен, що в найдавнішу добу мешкали на сучасних теренах України. Одні з них лише блискавично промайнули ними, лишивши по собі нечіткі сліди в окремих регіонах. Перебування інших послідовно простежується впродовж кількох тисячоліть. Проте жодне з них не полишило нам ні своєї етнічної назви, ні беззаперечних доказів етнічної незалежності. Наявна джерельна база практично не дає можливості довести з достатньою мірою певності етногенетичний зв’язок первісних культурно-генетичних спільностей з сучасними народами. Здебільшого такі спроби поки що лишаються на рівні цікавих і приваблюючих, але досить ризикованих гіпотез.
У І томі коротко розглянуто й деякі загальні проблеми історії розвитку людства: поява й перші етапи еволюції фізичного типу людини; формування і розвиток прагромади як першої організованої форми суспільства та народження перших ідеологічних засад і міфологічних уявлень; розселення людини на земній кулі та імовірні шляхи проникнення й поширення її на територію сучасної України; становлення людини сучасного типу (Homo sapiens) та формування первісної громади, роду, сім’ї, а водночас і егалітарних структур управління та влади; зародження та поширення відтворюючих форм господарства, їхні соціально-економічні, а згодом і політичні структури.
Відтворюючи історію первісного суспільства на теренах України, авторський колектив намагався поєднати історико-соціологічні та гуманістичні характеристики суспільного розвитку, раціонально використати ту багату джерельну базу, що існує сьогодні в історичній науці, зокрема в первісній археології.
У своїй основі виклад базується на сучасних досягненнях археології із залученням здобутків етнології, мистецтвознавства, мовознавства, геології, палеогеографії, палеоботаніки, палеозоології, хімії, фізики, антропології. Такий підхід зумовлений передусім особливостями археологічних джерел, що хронологічно охоплюють увесь період первісної історії і мають більш-менш вірогідне датування.
Проте археологічні джерела головним чином репрезентують матеріальну культуру стародавнього суспільства і меншою мірою — матеріальні прояви духовної культури, що ускладнює всебічне осягнення і висвітлення життя людей та історичних процесів за первісної доби. До того ж сама природа нагромадження археологічних решток значно обмежує з цілого ряду причин їхню інформативність.