Отже, в окремих випадках локальні “археологічні культури” як комплекс споріднених проявів матеріальної культури пам’яток на конкретній території могли бути пов’язані і з певними етнічними утвореннями. Але перманентна трансформація матеріальної культури, зумовлена як зміною навколишнього середовища, так і закономірностями внутрішнього розвитку самої матеріальної культури, а також значні міграційні процеси, що відбувалися протягом усього висвітлюваного періоду, ускладнюють остаточне визначення етнічних виявів щодо археологічних комплексів. Це певною мірою збіднює мозаїку етнічних процесів, особливо у кам’яну добу.
Відтворюючи історію населення наступних періодів, автори намагались якомога детальніше простежити етнічні аспекти розвитку, виділяючи для доби бронзи балто-слов’янську, індоіранську, фракійську та фінно-угорську етнічні спільності. Подальші розробки цих складних питань — за майбутнім.
Сучасна наука має відносно досконалі методи реконструкції економіки та соціального устрою первісного суспільства, загальні принципи якої на базі археологічних джерел передбачають діалектичну взаємодію двох чинників — природи і суспільства. Реалізація такого постулату на практиці потребує, як мінімум, комплексного дослідження як археологічних пам’яток, так і природного середовища часу їхнього існування, що не завжди можливо. І все ж таки ще з 30-х років у практику археологічних досліджень була впроваджена методика розкопок пам’яток широкими площами, яка дала змогу зібрати значну кількість археологічних та інших матеріалів, на базі яких, використовуючи сучасні комплексні методики суспільних та природничих наук, виконано цікаві палеоекономічні, палеодемографічні та палеосоціологічні реконструкції.
На жаль, значна їхня частина залишилася невикористаною у цьому томі з огляду на незавершений і почасти суперечливий характер окремих з них, а інколи й сумнівність інформативної бази інших. Слід зауважити, що навіть за всієї об’єктивності джерельної бази відтворення історії населення первісної доби має свої особливості, не характерні для інших епох.
Історія найдавнішого населення території України — це безіменна, невелемовна історія, яка з глибини тисячоліть промовляє до нащадків лише безсловесними предметами, знаками-символами тих подій і процесів, що нуртували в її надрах. Вона не зберегла нам жодної назви племені чи народу, що жив у прадавні часи на нашій землі, жодного імені вождя чи героя, які, напевне, були у цих народів і племен, не розповідає детально про жодну конкретну подію того періоду. Все це робить її дещо “сухішою” і, на перший погляд, менш привабливою для читача, ніж історії пізніших епох.
Проте й ці неговіркі часи нерідко озиваються до нас промовистими подробицями, з яких дослідник здатний скомпонувати яскраві й захоплюючі картини тогочасної дійсності, пізнати цікаві явища, що мали місце на нашій землі багато тисяч років тому і з якими читач зустрінеться на сторінках цієї книги.
Дослідження пам’яток первісної доби на теренах України здійснюються вже майже 150 років, упродовж яких не раз виникали й зникали найрізноманітніші теорії, концепції та гіпотези, але постійно накопичувалися археологічний матеріал і досвід його опрацювання.
Археологічна наука з повним правом може пишатися видатними дослідниками первісної доби в Україні, серед яких назвемо В. В. Хвойка, П. П. Єфименка, Д. І. Яворницького, В. О. Городцова, Г. А. Бонч-Осмоловського, М. О. Макаренка, С. С. Магуру, М. О. Міллера, А. М. Талгрена, М. Я. Рудинського, О. О. Кандибу, П. П. Курінного, С. М. Бібікова, П. Й. Борисковського, Т. С. Пассек, А. В. Добровольського, О. Ф. Лагодовську, В. М. Даниленка, О. І. Тереножкіна, І. І. Артеменка, Т. Сулимирського, О. П. Черниша, М. Гімбутас та інших, чиї дослідження здобули визнання й належну оцінку в світі археології.
Вагомий внесок у вивчення первісного суспільства на території України роблять сучасні дослідники, з іменами яких читач зустрінеться на сторінках цієї книги.
Характер досліджень з первісної історії та їхній науковий рівень визначаються здебільшого якістю джерельної бази, що невпинно зростає. Своєрідний джерельний “вибух” за останні кілька десятиліть, як і в 30-ті роки, пов’язаний з новобудовними експедиціями. Це, з одного боку, суттєво поповнило джерельний арсенал, а з іншого — тримаючи археологів-первісників у постійній напрузі, не дало можливості достатньо опрацювати необхідні джерела та належним чином окреслити коло нагальних проблем первісної історії України, пов’язаних з новими знахідками. Процес накопичення джерел триває й нині. Водночас множаться проблеми та загадки, які прадавня історія ставить перед дослідниками.