— О котрій вам потрібно бути в Бангкоці?
— О дев’ятій ранку. Тобто ні. — Анна знову мотнула головою. — О дев’ятій зустріч. Я мушу бути раніше. Хоча б на півтори-дві години. Щонайменше на дві.
Чоловік кивнув.
— Отже, сьома ранку. — Він втупився в екран і щось набрав на клавіатурі. — Секунду… Ось: у «Emirates» сьогодні п’ять рейсів до Бангкока. Три відлетіли, два ще попереду. Перший, EK 370, вирушає о 12:45, прибуває до пункту призначення сьогодні о 22:25. Другий, EK 374, вирушає о 22:30. Але цей, схоже, вам не підійде, бо прилітає до Бангкока завтра о восьмій ранку. — Він подивився на Анну та скупо посміхнувся. — На EK 370 є місця. — Театральний позирк на годинник. — Ви ще матимете час пообідати.
Анна спробувала всміхнутися у відповідь і несміливо запитала:
— То ви можете видати мені посадковий талон на цей рейс?
Британець знову набув злегка невдоволеного вигляду.
— Так, але… — Він почав здогадуватися, що пасажирка із золотавим волоссям не зовсім розуміє, про що йдеться, — оскільки це рейс «Emirates», вам треба заплатити за квиток.
В Анниному животі розверзлася прірва.
— Але я вже заплатила!
Серце стало холодним, як шматок металу. Анна намагалася уявити щось хороше — вечірні прогулянки Лебединкою[20] під руку з чоловіком; її син, який виходить із таксі, приїхавши у свою першу відпустку; остання, ще до війни, сімейна вечеря в скай-барі «Manhattan», з вікон якого відкривався чаруючий огляд Рівного, — проте серце несамовито витанцьовувало, наповнюючи кров страхом.
— Так, — кивнув британець, — але ви не встигли на рейс ALR 114.
— Ви не розумієте, — прошепотіла Анна.
— Повірте, я вас розумію. Але, будь ласка, зрозумійте й ви мене: ви запізнилися на рейс не з вини «Altair Air», отже, вартість квитка вам не відшкодують. У них є вільні місця на завтрашній рейс, і я просто зараз можу вас на нього зареєструвати. Вас це не влаштовує, тож я спробував пошукати інші варіанти, тобто рейси інших компаній, які вчасно доправлять вас до Бангкока. Є варіант із «Emirates», але, вочевидь, «Emirates» не зобов’язана опікуватися пасажирами «Altair Air», тому, якщо хочете летіти, ви мусите купити квиток.
Анна стояла з таким виглядом, наче її пригинало до землі невидимою зливою.
— Скільки?
— Дві тисячі п’ятсот вісімдесят п’ять дирхемів.
— А можна… — Серце стягував зашморг, кожен удар відлунював болем у голові.
— У доларах? Євро?
— У доларах, будь ласка.
Усі звуки довкола неначе зав’язли у повітрі.
— Сімсот чотири долари, пані.
В Анни затряслася нижня губа.
— Я не можу собі це дозволити, — прошелестів її голос.
— У вас немає грошей?
Її очі зробилися тихими, немов на похороні.
— Я маю гроші. Але не можу заплатити сімсот доларів.
Британець не зводив очей з її обличчя.
— Скільки ви можете заплатити?
Жінка не відповіла. Сухі губи ворушилися так, ніби вона жувала повітря. Чоловік почекав п’ять секунд, а тоді озвався:
— Я все ще можу вам допомогти, просто скажіть, яку суму ви готові витратити.
— Я не знаю, — ледь чутно відповіла вона.
Британець нахилився до монітора. Анна безгучно плакала, дивлячись, як пальці чоловіка пробігають клавіатурою. Спливло півхвилини. Зрештою британець, розчаровано прицмокнувши, похитав головою.
— Я спробував дібрати варіант із пересадкою в Делі, — пояснив він. — У «Altair Air» сьогодні два рейси до столиці Індії, на обох є вільні місця, і я міг би зареєструвати вас на один із них. Із Делі ближче до Бангкока, тобто квиток став би вам не більше за сто п’ятдесят доларів. — Чоловік потер долонею підборіддя. — Але, як на зло, усі вечірні рейси до Бангкока заповнені. Жодного вільного місця.
Анна мовчки забрала паспорт і відступила від стійки. Британець відчув дивний дискомфорт у грудях, зауваживши, як змінилося обличчя жінки: просто на його очах воно посіріло, наче в мерця, наче хтось задмухнув свічку, чиє світло наповняло лице барвами.
— Почекайте. — Він незграбно махнув рукою. — Я спробую ще один варіант.
Жінка зупинилася. Британець, насупившись, утупився в монітор. Анна стежила за ним, поки сльози не заслали погляд і світ довкола не перетворився на тріпотливу мішанину кольорів і світла. Далі просто стояла, сіпаючись, коли який-небудь різкий звук з-за спини наждаком проходився по виснажених нервах. Через півхвилини чоловік узяв до рук телефон і когось набрав. Анна розрізняла окремі слова, та вже не знаходила сил, аби скласти їх докупи. Поклавши слухавку, британець кашлянув. Вигляд він мав спантеличений.