— Абсолютно, — відрізала Анна.
На Олиному лобі зібралися зморшки — із тону відповіді було зрозуміло, що все якраз навпаки: абсолютно не гаразд, — а потім очі враз розширилися:
— Щось із Владом?
— Та ні! — Анна розсердилася. — Кажу ж, усе гаразд!
Ольга пересмикнула плечима. Анна присіла за столик у куті, якийсь час нервово м’яла в руках ручки наплічної сумки.
— Я тут подумала… — зрештою озвалася, — ти коли завтра виходиш?
Ольга — просто, щоби чимось зайняти руки, — водила сухою ганчіркою по прилавку.
— Як завжди, о восьмій.
— Не хочеш узяти вихідний?
— М-м… — Її брови піднялися. — Ну та хто б не хотів.
— Ти його маєш, — аж надто поспіхом, наче слова обпікали їй горло, сказала Анна. — Я вийду завтра замість тебе. На весь день.
Двері відчинилися, і до кав’ярні ступила жінка із хлопчиком років шести. Малий узяв морозиво, жінка замовила лате.
Анна почекала, доки вони вийдуть, і вдавано недбалим тоном додала:
— Сьогодні теж можеш бути вільною.
Ольга втупилася в неї. Щось трапилося, без сумнівів, скоїлося щось дуже недобре, проте вона розуміла, що випитувати марно. Вже знімаючи фартух, мовила:
— Заходив Нестор.
— Який Нестор? — не зрозуміла Анна.
— Леоненко. — «Господи, Анно, отямся». — Наш конкурент з іншого боку майдану.
— А, Нестор. — Анна розгублено кліпала й упродовж секунди чи двох після відповіді все ще не розуміла, про кого йдеться. Зрештою згадала: сорокап’ятирічний Леоненко був власником велокав’ярні, яку ставив навпроти кінотеатру «Україна», не далі як за півсотні метрів від «Кутка Янголів». — І що?
— Приніс п’ятсот доларів.
Нервовий, зацькований погляд загострився і прилип до Олиного лиця.
— Ти зараз жартуєш.
— Не жартую, хоча, як і ти, здивувалася. Він почув, що ми збираємо на шоломи для армії, і приніс. Я доклала до тих, що в сейфі.
Навіть із відстані кількох метрів Ольга Данко зауважила, як напружилися Аннині вилиці та як погляд метнувся до кутка, в якому позад шафки, заповненої мішечками із різними сортами кави, стояв вогнетривкий сейф.
— А скільки там уже?
— Двадцять три, може, двадцять три з половиною. Перерахувати?
— Не треба. Потім.
— Там десь на сто п’ятдесят шоломів. Хлопці телефонували сьогодні, говорили, що в четвер зранку завезуть. Єдине: ми сподівалися, що всі сто п’ятдесят будуть Ей-Сі-Ейч[144], а вони везуть частину німецьких. — Ольга підглянула в залишену під прилавком нотатку: — Shubert M826[145]. Але це на краще: по-перше, «шуберти» вважають найкрутішими в Європі, а може, й у світі; а по-друге, ціна така сама — чотири тисячі гривень за штуку, от тільки… — вона підняла палець і всміхнулася, — для «шубертів» це вже з «бородами».
— Бородами? — примружилася Анна.
— Ну, з фіксаторами на підборіддя.
— А…
Ольга закинула на плече рюкзак, жінки ніяково помовчали, а тоді Анна, потупившись, побажала їй гарного вечора. Вона так відверто спроваджувала Ольгу з кав’ярні, що та майже напевно образилася б, якби не згаслий вираз тихих Анниних очей. Кинувши «бувай», Ольга вийшла з «Кутка».
Анна дивилася вслід, доки Ольга не звернула за ріг аптеки, почекала хвилину та замкнулася в кав’ярні. Вона метнулася до сейфа, через хвилювання лише за третім разом набрала правильний код, дістала зсередини обгорнуту коричневим пакувальним папером пачку доларових банкнот і, сівши просто на підлогу, перерахувала їх. Двадцять три тисячі сімсот тридцять чотири долари. Додавши до них шість шістсот, Анна вперше від часу Артемового дзвінка видихнула: у неї на руках було тридцять тисяч триста тридцять чотири долари. Сховавши гроші до сумки, жінка підвелася та роззирнулася. Згадала про виручку в касі — трохи більше за дві тисячі гривень, — і забрала її також. Потім увімкнула сигналізацію, вийшла з кав’ярні, захряснула захисний ролет і швидким кроком повернулася до машини.
Утім, їхати не квапилася. Хвилин п’ять Анна міркувала, як пояснюватиме Ользі, Владу та хлопцям, які везуть із Польщі кевларові каски, куди зникли зібрані гроші. Докорів сумління не відчувала, вона діяла так, як, на її думку, вчинила би будь-яка матір, — рятувала сина, проте розуміла, що пояснювати доведеться. Зрештою витягла із сумки роздрукований електронний квиток і ще раз перевірила дату та час вильоту. Виліт із Жулян — 10 травня о 4:10 ранку, виліт із Дубая — того самого дня об 11:20, приліт до Бангкока — 10 травня о 21:05. Ціла ніч у запасі.
144
ACH (скор. від англ. Advanced Combat Helmet — удосконалений бойовий шолом) — броньований шолом на озброєнні сухопутних військ США.