— А як же коледж?!
— Я не піду до коледжу.
— Як це, блядь, ти не підеш?!
— А на хріна туди йти?
Томас стукнув банкою об бильце шезлонга так, що вихлюпнулося пиво.
— Для того щоб не порпатися в лайні решту життя! Для того щоб не гарувати, наче раб, на бурових вишках!
— Але ж ти гаруєш, і нічого!
— Не смій так говорити! І… і… стеж за мовою!
Брендон вишкірився:
— Та пішов ти!
Хвиля жару вдарила в обличчя, і Том зім’яв у жмені майже повну банку «Урожаю», не помічаючи, як пиво виливається на долоню та біжить на дерев’яну підлогу тераси. Він був за крок від того, щоб ударити сина, підхопитися й зацідити кулаком просто в нахабний писок, але пригадав слова Джеймса О’Шонессі…
(криком ви на нього не вплинете)
…і раптом поник. Злість швидко вичахала, натомість груди німіли від задушливого відчуття безпорадності.
— Бі-Ті, ти ж колись так мріяв, що потрапиш до НФЛ… — Том без особливого успіху намагався налаштувати голос на потрібний лад.
Брендон закотив очі.
— НФЛ? Я колись мріяв про НФЛ?! — Хлопець розлютився. — Ти хоч уявляєш, чого вартує туди потрапити?! Блін, ти зараз думаєш, типу, нагадаєш мені про НФЛ, говоритимеш, як круто, коли тебе в неділю показують по телевізору, коли ти в двадцять два чи двадцять три заробляєш мільйони, і я тобі подякую та побіжу підстрибом до тренажерки? Ти думаєш, я ідіот?! Мені вже шістнадцять, а не шість!
Батько спробував заперечити:
— Я ніколи не думав, що ти…
Брендон не слухав.
— Ти кажеш: стипендія. — Хлопчак похлинувся слиною і наступні слова буквально проверещав: — Бляха! Я другий корнер у Віксбурзькій середній школі, яка за сезон виграла три матчі! Кому я, на хрін, потрібен?!
— У тебе рік попереду. І є другий Дивізіон NCAA[149]. Там сто сімдесят команд. Звідки знати: а що як справиш враження, і якась із них запропонує стипендію?
— І що з тієї стипендії?! — Брендон змахнув руками. — Навіть якщо я опинюсь у якомусь універі, чия команда виступає в Дивізіоні ІІ, що після того? Сто сімдесят команд у другому та майже сто тридцять у першому, і в кожній як мінімум по п’ять корнербеків. Це… це…
— Півтори тисячі, — кволим голосом підказав Том.
— Півтори тисячі! І скількох із них забирають у драфті?
Чоловік відвів погляд. Він спробував пригадати, коли востаннє дивився драфт із сином. Два? Три роки тому?
— Ну?! — нахилив голову Брендон. — Чого замовк? Ти ж знаєш! Цього року забрали три десятки. Із п’ятнадцяти сотень! Із цих тридцяти половина не ступали на поле, а з тих, що ступали, закріпилися в основі четверо. Четверо із п’ятнадцяти сотень! Як тобі такі шанси?!
Том відвернувся — синові слова боляче хльоскали по обличчю — й вихопив власне відображення у вікні будинку. Замість лиця — озлоблена мозаїка зі зморщок і тіней. Він витер долоню об шорти, а тоді, напівзаплющивши очі, провів подушечками вказівного та великого пальців по повіках.
Брендон закричав:
— Що ти на це скажеш?!!
Томас Бартон сховав очі за долонею. Що, чорт забирай, він міг сказати? Він сам був далеко не праведник і уявлення не мав, що слід говорити наступного дня після того, як твій син наковтався гидоти, від якої в нього заледве не зупинилося серце.
Не дочекавшись відповіді, Брендон підхопився і, гримнувши дверима, вибіг з тераси.
Пізній вечір два дні потому17 березня 2010-го
Попри те що у вікнах уже давно згасло світло, заходити до будинку Брендон не поспішав. Постояв під височенним болотним кипарисом, що ріс через дорогу від тітчиної двоповерхівки, повільно викурив цигарку й тільки по тому ліниво поплентався до ґанку. На годиннику було за двадцять до півночі.
У будинку, скинувши з ноги кросівку, хлопець ненароком випустив із рук дверну ручку, і протяг із гуркотом, від якого струснуло стіни, захряснув вхідні двері. Брендон вишкірився і на кілька секунд затамував подих. Прислухáвся. Довкола, як і раніше, було тихо. Незважаючи на шум, тітка Деббі не прокинулася. Ну, або вдає, що не прокинулася.
Хлопець видихнув, зняв другу кросівку й уже готувався рушити до кухні, щоб чимось підживитися перед сном, коли раптом просто посеред вітальні вгледів м’яке крісло, в якому хтось сидів. Брендон аж підстрибнув з переляку й ледве стримався, щоб не вилаятися: бляха, ще би трохи — і наклав у штани!
— Деббі, оце ви мене наляка… — він затнувся на півслові.
У кріслі абсолютно напевно сиділа не тітка. Жалюзі на вікнах у вітальні були опущені, проте крізь вікно в кухні проникало достатньо світла, щоби Брендон упізнав.
149
NCAA (англ. National Collegiate Athletic Association — Національна асоціація студентського спорту) — університетська асоціація, що організовує спортивні змагання між коледжами й університетами США. Складається із трьох дивізіонів: Дивізіону І, Дивізіону ІІ та Дивізіону ІІІ. Університети, чиї команди змагаються у третьому Дивізіоні, не пропонують спортивних стипендій узагалі. Університети другого Дивізіону здебільшого надають стипендії, проте фінансування команд є обмеженим. Футбольні команди першого Дивізіону майже не мають обмежень у фінансуванні, а отже, залучають найкращих молодих гравців. Зарплата тренерів, рівень інфраструктури, відвідуваність матчів цих команд іноді не поступаються професійним клубам. Під час драфту команди Національної футбольної ліги обирають нових гравців переважно серед студентів, що виступали в Дивізіоні І; футболісти із Дивізіону ІІ потрапляють до НФЛ значно рідше.