Темне тісто хмар затуляло небо й обдавало вологим теплом. Брендон шумно вдихнув, наче смакуючи запах іще не вигорілої на сонці трави, а тоді сів у крісло, в якому сидів під час останньої розмови з батьком. Упродовж кількох хвилин, вистукуючи босою ступнею по облуплених дошках, він довгим, пильним поглядом вивчав тріщини в дерев’яних перилах на терасі. Зрештою згорбився, розгладив аркуші на коліні та, насупившись, почав читати.
Син
Я тебе люблю
Не пам’ятаю, коли востаннє це тобі казав, але я тебе дуже люблю.
Мені сумно, що так усе вийшло. Мій старий був засранцем, і я не хотів буть засранцем як він, але, мабудь, став іще поганішим гівнюком. Пробач мене.
Тобі, мабудь, цікаво, нащо я таке зробив із собою??
Чуєш, пробач за те, що я зробив… Мені нема заради чого жити. Про тебе подбає тітка Деббі, а я… Останнім часом я часто про це думав. Ну про смерть. Знаєш, я не вірю що нас там щось жде. Думаю це так — КЛАЦ! — і все, і темно, і більше нічого, ти просто вмер… Це почалося, коли твоя мамка звалила від нас. Воно ніби як потемніло все, і я відчув, що все сидить у печінках… ну робота там, і взагалі життя… і якийсь час я ще тримався, типу все ОК, особливо, коли ти звонив мені на вишку, і ми розмовляли, це помагало, Бі-Ті! але потім приїзжав додому і бачив, як ти віддаляєшься, і це мене дико харило. Я не хотів покидати тебе і їхати на роботу, а коли зміна кінчалася, не хотів вертатися додому, бо знав, що ти закриєшься в своїй кімнаті й за весь час, що я просижу дома, згадаєш про мене макс. два рази…
Тільки не винувать себе. Навіть не здумай. Якби я знав, що можу щось поміняти, я б міняв, чесно! але я знаю, що вже пізно.
Я думав про те, що ти мені казав. Ну про корнербеків в НФЛ. Про те, як туди важко потрапити… А пам’ятаєш, як тобі було шість, і я пасував тобі на задньому дворі??. Я вмів гарно закручувати, але спррочатку боявся тебе вдарити і типу легенько так накидав. Ти відразу почав ловити. Чорт! М’яч був удвічі більший за твою голову, проте ти не боявся, не зажмурювався, і тоді я почав закручувати — сильніше, сильніше! а ти все одно ловив. Ловив і ловив! Ловив і ловив!
Брендон пам’ятав. Батько щойно влаштувався оператором бурильного крана на одну з вишок у затоці й почав щомісяця зникати на два тижні, а коли повертався, то або сварився з матір’ю, або відсипався, і шестирічний Брендон користався найменшою нагодою, щоби привернути батькову увагу. Тож, коли Том запропонував синові покидати м’яча, малий, не вагаючись, погодився.
Було страшно і — що більш важливо — боляче. Завеликий м’яч буквально виламував пальці, регулярно, раз на три-чотири паси, Брендон не встигав змикати долоні, і м’яч влучав у обличчя так, що аж іскри з очей сипалися, проте хлопчак, гамуючи сльози, підбирав сфероїд, награно всміхаючись, ніс його батькові й відбігав, показуючи, що готовий приймати наступний пас. Він ладен був зубами ловити той м’яч, аби побути з батьком зайву хвилину.
Том так ніколи й не дізнався, що якогось дня перед черговим від’їздом зламав синові крайню фалангу на безіменному пальці лівої руки (це стало Брендонові уроком на майбутнє — не наставляй пальці, приймаючи м’яч). Від болю темніло в очах, але хлопчак витерпів, а за три тижні перелом зрісся без накладання гіпсу, залишивши тільки малопомітний горбик у місці з’єднання дистальної та середньої фаланг…
Брендон підніс ліву долоню до рота, торкнувся язиком твердого бугорця над дистальною фалангою та продовжив читати:
Так, я знаю, ти другий корнер у задрипаному Віксбурзі. Але подивись на це з іншого боку: тобі треба побити одного чувака — ТІЛЬКИ ОДНОГО! — щоб казати потім «я був найкращим корнером у школі». Розумієш? Найкращий — це багато значить. Воно так завжди в житті, Бі-Ті, щоб досягти успіху, достатньо бути трохи кращим за того, хто попереду… завжди трохи кращим. Здогадуюсь, що ти зараз думаєш: типу, якщо я такий розумний, то чому прожив усе життя таким лузером?.. Я не буду виправдовуватися, не казатиму, що це через те, що світ несправедливий. Бо насправді все через те, що я ніхера не робив. Коли мені випадала нагода, поруч щоразу опинявся хтось більш готовий. Хтось, хто працював більше за мене. От і все…
Питаєш усе ж таки, нащо я таке витворив?
Я знаю… я дуже хотів би, щоб ти мене зрозумів.
Я не хотів ображати тебе, коли казав про НФЛ. Не хотів, щоб мої слова прозвучали, типу, так пафосно, як воно прозвучало. Ти ж знаєш, ні я, ні тв. матір ніколи не вміли гарно говорити, не те що твої однокласники-хонкі[150], які щебечуть так, ніби вміють заклинати слова (я уже два дні б’юся над цим блядським листом… дістати героїн виявилося легше, ніж його дописати!)
150
Хонкі (амер. сленг honky) — зневажливе слово, яким афроамериканці на півдні США позначають білих; білосракий.