Сховавши папірець назад до гаманця, Анна перерахувала банкноти. Тисяча п’ятсот тридцять чотири долари. Отже, разом — тридцять тисяч триста тридцять чотири долари. Усе, що їй вдалося зібрати перед вильотом. Тридцять тисяч необхідно віддати в посольстві. Решти мало вистачити, щоб перебути день у Бангкоці та перебратися до Камбоджі. Як повернутися з Камбоджі до України, Анна не уявляла. Грошей на переліт не було, проте вона від початку на цьому не зациклювалася, вважаючи, що насамперед мусить дістатися до посольства та віддати гроші, а там уже щось придумає. Тепер усе змінилося: двісті вісімдесят три з трьохсот тридцяти чотирьох доларів потрібно викласти, щоб через Пекін долетіти до Бангкока. Вона опиниться в Таїланді із п’ятдесят одним доларом у кишені. Ну гаразд, із аеропорту поїде на метро, це коштуватиме сорок п’ять батів[21] (приблизно півтора долара — Анна з’ясувала вчора перед вильотом). День можна протриматися без їжі, ба навіть без води. Але як далі? Чи вистачить сорока дев’яти баксів для того, щоб вивезти двох людей із Таїланду? А раптом квиток на автобус коштуватиме дорожче за двадцять п’ять доларів?
Відповідей не було, а роздуми лише виснажували, тож Анна вибрала із розсипаних на кришці унітаза банкнот триста тридцять чотири долари й заштовхала їх до кишені джинсів, а решту розділила на шість купок і поскручувала назад у валики. Упоравшись, вона поглянула на сумку, зважуючи, чи не скинути туди всі гроші, але вирішила цього не робити. На шляху до ґейта стоятиме пост перевірки безпеки, її сумку пропустять через сканер, і невідомо, як відреагують службовці аеропорту, виявивши тридцять тисяч доларів готівкою. Анна знала, що з України без декларування дозволено вивозити не більше за десять тисяч (власне, через це й ховала гроші в білизні), зате нічого не знала про закони ОАЕ, а відтак розсудила, що краще не ризикувати, й порозпихала згортки в ті самі місця, звідки витягла. Надягнувши футболку й застібнувши джинси, жінка прискіпливо обдивилася себе. Не знайшовши нічого підозрілого, поправила волосся та вийшла з кабіни.
Перед трансферною стійкою було так само людно. Ігноруючи сердиті вигуки, Анна продерлася крізь натовп. Буквально за секунду перед нею до стійки підступив лисий чолов’яга в заплямованій жиром футболці, такий товстий, що складки між головою та плечима нагадували обгорнуті довкола шиї поливальні шланги. Анна кинулася вперед, відштовхнула товстуна ліктем і опинилася перед британцем.
— Це ви. — З тим самим виразом застиглого невдоволення він підняв брови.
— Так.
Товстун сердито засопів і торкнувся Анниного плеча.
— Я перепрошую…
Жінка відвела пухку руку.
— У мене за чверть години літак.
Лисий засопів ще дужче.
— Але я… я…
Він чи то погано говорив англійською, чи то погано говорив узагалі: доки підшукував слова, Анна відтіснила його ще далі й вищирилася.
— Я не піду звідси без посадкового талона.
Заплила жиром голова повернулася до британця, проте той промовчав, і в цей час Анна остаточно вклинилася між ним і стійкою.
— Я згодна, — випалила вона. — Реєструйте мене на рейс до Пекіна, ну, й далі, до кінця. Я купую квиток до Бангкока.
— Секунду.
Британець нахилив голову й узявся щось друкувати. Несподівано клацання клавіш обірвалося. Чоловіків рот не видав жодного звуку, проте губи заворушилися, й Анна змогла чітко прочитати коротке «shit[22]».
— Що знову не так?! — Від хвилювання вона стала майже невагомою.
Британець провів рукою по волоссю й винувато зиркнув на українку.
— Пробачте. Я помилився. Ціна, яку я вам назвав… двісті вісімдесят три… це в євро…
Анна ніколи не була релігійною, принаймні точно не вірила в Бога, якому моляться у церквах, але й атеїсткою себе не вважала. Її віра — якщо вірою назвати підсвідоме захоплення витонченою складністю Всесвіту та непевне відчуття, що навіть неживі речі можуть мати невидимий складник, який наближено й дуже неточно описує слово «душа», — була близька до анімізму, проте тієї миті Анна Янголь уперше замислилася про наділену свідомістю всесильну потойбічну сутність, що взяла за мету за будь-яку ціну не пустити її до Бангкока. Або ж веде її кудись. Ця думка справила дивовижний ефект, замість смиренного спустошення, розпаливши в Анниних грудях почуття злостивої затятості. Злість підживила її, сповнила рішучістю будь-що вчинити наперекір долі.