Одначе надовго цього не вистачило. Острови швидко зникли, і коли за ілюмінатором не залишилося нічого, крім одурманливо синьої води, страх, що крався за Парамоновим назирці, знову підняв голову. Алкоголь насправді ніколи не був надто дієвим седативним засобом — навіть на голодний шлунок, — і п’янкий туман, що ніби розм’якшував усі відчуття, незабаром поступився місцем сухості в горлі та відбійним молоткам болю у скронях. Утім, найдужче Єгора дратували двоє пасажирів у дорогих костюмах, що займали місця 1E і 1F ліворуч нього. На обличчі чоловіка, що сидів навпроти, на 1F, застиг вираз невинної, неусвідомленої зверхності, зазвичай притаманний похилого віку професорам, надміру зарозумілим політикам чи спадкоємцям грандіозних статків, яким не доводиться гарувати, щоб заробити собі на життя. Він був цілковито лисим — крізь бліду шкіру немовби просвічував череп, — і якимось наче сплюснутим: якщо дивитися анфас, голова набувала карикатурно плоского, немов у риби, вигляду. Ефект сплюснутості підсилювали притиснуті до голови крихітні вуха. Припасований по фігурі жакет лише підкреслював майже анорексичну худорлявість і велетенський зріст пасажира.
Розглядаючи позбавлене зморщок лице, Парамонов подумав, що чоловік ненабагато за нього старший, але потім, зауваживши обвиті синюшними венами долоні, збагнув, що йому напевне не менше як шістдесят. 1F іноді озивався до свого супутника — жахливо скрипучим, занадто урочистим голосом — і говорив при цьому достатньо голосно, щоб Єгор упізнав німецьку. Його компаньйон на 1E здавався років на двадцять молодшим. Його очі були такого самого, як у 1F, сіро-блакитного кольору, проте округлість рис, оливкова шкіра та чорне волосся, що хвилями стікало за вуха, вказували на принаймні наполовину ненімецьке походження. Він час від часу чхав, і щоразу в найменш підхожу мить: щойно Парамонов заплющував очі, вводячи свідомість у стан хисткого спокою, як по вухах ляскало чергове розкотисте «апчхи!», Єгора аж підкидало над кріслом, а відігнаний ціною неймовірних зусиль ірраціональний страх повертався, щоб уп’ястися в його спину своїми кігтями.
Дратівливо скрипучий голос і безперервне чхання зовсім вивели Парамонова з рівноваги. Він уперся очима у знак «Застебнути ремені», що світився над головою, якийсь час вагався, чи не покликати стюардесу й попросити порожній келих до того, як знак згасне, але тут 1E знову заливисто чхнув, і Єгор, аж почорнівши від роздратування, висмикнув із сумки «Ballantines», тремтячими руками відкрутив кришку та зробив ковток просто з горлечка.
Утримуючи пляшку між ногами, росіянин відвернувся від ілюмінатора. Йому раптом стало гидко. Що з ним коїться? Він летить на одному з найнадійніших у світі авіалайнерів, за бортом — чудова погода, далеко внизу — Індійський океан. Ну кому може знадобитися збивати цей чортів літак? Парамонов підніс пляшку до губ і зробив ще три ковтки. У горлі запекло, і він закашлявся. Німець із 1F з неприхованим осудом зиркнув на пляшку, проте Парамонову було байдуже. За хвилину під діафрагмою нібито луснула бульбашка з теплим повітрям — віскі «впало» до живота, — і росіянин розслаблено видихнув: клубок із колючого дроту, що підпирав груди та шию, почав розсмоктуватися.
Парамонов розірвав пакетик із навушниками, який залишила стюардеса, під’єднав їх до смартфона й у плеєрі розгорнув папку «Brutto». Першою ішла акустична версія написаної ще для «Ляпис Трубецкой» пісні «Зорачкі». Росіянинові не подобалися ні «Ляпис», ні «Brutto», проте окремі акустичні римейки старих хітів «Ляписа» у виконанні неабияк схудлого й підкачаного Міхалка, на які Єгор натрапив у YouTube минулого літа, несподівано зачепили — «зайшли». Тупуваті панківські пісні набули не просто нового звучання, а нового сенсу. Парамонов надягнув навушники й натиснув «Play». Після короткого гітарного вступу Сергій Міхалок затягнув:
Віскі огортав туманом мозок. Акустичні гітари та хриплуватий голос Міхалка заколисували.
Парамонов почав поринати в алкогольну напівдрімоту, коли у милозвучні гітарні переливи вплівся дивний шум. Не розплющуючи очей, росіянин наморщив лоба. Звук був не просто недоречним, він здавався немислимим, неприйнятним на борту — за чотирнадцять років роботи пілотом комерційних авіаліній Єгор ніколи такого не чув. Спершу він навіть подумав, що звук лине з навушників, і знадобилося кілька секунд, аби збагнути, що пісню «Зорачкі» він прослуховував десятки разів, і нічого такого там не було, а отже, звук таки надходить ззовні. Пілот випростався, розплющив очі й скинув навушники з голови. Високий німець із 1F витріщався на нього такими самими, круглими від здивування очима.
56
Цікаве запитання: де моя батьківщина, / Де моя вітчизна, хто на мене чекає, / Синдбада-пілігрима? (білор.)
57
У Тихім океані пливуть мої долоні, / На Марсі мої очі, а вуста на болоті, / У комарів у полоні (білор.)