— Нізвідки, — відповів Олівер. — Я завантажив сторінку ще в терміналі.
— Навіщо?
— Коментарі.
— Читаєш коментарі?
Олівер кивнув. Клаус дурнувато покивав у відповідь, кілька секунд помовчав, потім підсунувся і знову потягнувся очима до планшета:
— Скільки там переглядів?
— Майже сім мільйонів. — Олівер зіжмакав відповідь до якоїсь безформної грудки, так ніби, що швидше він її промовить, то менше значення вона матиме. — Я не шукав його. Воно чомусь знову вилізло у тренди… мені його викинуло.
— Це ж добре, хіба ні? — на губах Клауса зазміїлася посмішка.
Олівер промовчав, і Клаусова посмішка згасла. Політтехнолог окинув підопічного стурбованим поглядом. Олівер сидів із таким виглядом, неначе кудись провалюється, неначе щось закривається в його очах.
— Можна я гляну? — попросив Волкенхорст.
Олівер, не дивлячись, передав радникові планшет.
Клаус не став запускати відео — він і так знав, що на ньому, — зате на кілька секунд, немовби смакуючи, затримав погляд на позначці «6 904 005 переглядів». І лише потім узявся гортати коментарі.
Snowgirl 1 тиждень тому
I love that man[64].
human_ 1 тиждень тому
Ich will erfahren, was mit dem Welpen weiter passiert ist[65]!
Bamby S 1 тиждень тому
So glad that someone finally stopped to help the lil guy out… Saddened by how many people just kept going[66].
John Browning 2 тижні тому
Dieser Kerl ist ein Held! Viele anderen würden einfach vorbei fahren[67].
Ynse Schaap 2 тижні тому
OMG HE SHOULD RECEIVE AN AWARD OR SOMETHING[68].
Mark NC 2 тижні тому
He’s an Angel has sent by God[69].
— Фантастика, — шепотів Клаус, — це просто фантастика, хіба ні?
Олівер мовчав. Його ніздрі розширилися, а губи викривилися, наче в людини, яку огорнуло важким смородом, і водночас він дещо збентежився, так ніби щойно збагнув, що сморід надходить від нього, що це він гниє зсередини.
Клаус зітхнув.
— Олівере, припини. Будь ласка. Ти зараз поводишся, мов дитя. — Олівер не дивився в його бік. — Пам’ятаєш, як казав твій батько? Ти мусиш навчитися ходити по землі, допоки намагатися злетіти.
Олівер не пам’ятав. Він не пригадував, чи його батько коли-небудь казав щось таке. Принаймні не в такому контексті. Зате він добре пам’ятав, як наприкінці нульових, невдовзі після того, як померла Яра Антар, Гельмут приходив додому страшенно втомлений, розчарований і злий. Дуже рідко — значно рідше, ніж йому хотілося б — Олівер робив спроби розговорити батька, проте в підсумку розмова щоразу зводилася до однієї й тієї самої, наповненої смутком фрази: у житті кожного з нас існує лінія, перетнувши яку, ми вже не можемо змінитися. Що ближче до смерті, то частіше Гельмут повторював її.
— Вимкни його, — глухо наказав Морґенштерн.
Екран погас, і Клаус повернув планшет.
12:58, GMT +4 13 хвилин після зльоту
Сховавши планшет, Олівер опустив спинку крісла, підклав під голову подушку й ліг. Волкенхорст щось занотовував до старомодного щоденника у шкіряній палітурці.
— Завтра у нас немає зустрічей, зможеш відлежатися, — не відриваючись від записника, кинув він.
Олівер не відповів. Із-під напівопущених повік він крадькома стежив за радником. Клаус Густав Волкенхорст. Сплющений ніс, гостре підборіддя, пласкі коричнюваті зуби — неначе випрасуваний разом із костюмом, — та попри сховані глибоко у складках худого лиця щурячі очі, попри неслухняні волосинки у бровах, що надавали Клаусу потішного вигляду, Волкенхорст справляв враження людини, котра усвідомлює своє місце в житті та контролює все, що відбувається довкола.
Було в ньому щось таке, що ніби промовляло: все добре, я про все подбаю, вір мені.
Олівер заплющив очі та прикрив обличчя передпліччям. Ніс геть заклало, і він мусив дихати ротом. Клаус скоса зиркнув на нього й поцікавився:
— Як почуваєшся? — пауза. Дурнувате запитання. — Тобі принаймні не гірше?
Не прибираючи руки, Олівер мотнув головою. Говорити не хотілося. Останнім часом він узяв за звичку використовувати Клаусову балаканину як фон для власних думок. Радник це відчував, а тому мовчки відвернувся і знову втупився в записник.
Олівера охопив неймовірний, майже відчутний на дотик смуток. У такі моменти він як ніколи гостро відчував, як йому все остогидло. Останніми днями він дедалі частіше поринав у спогади й запитував себе, чи існує де-небудь людина, яка досягла у своїй сфері стільки, скільки досягнув він у політиці, але так само люто ненавидить те, що робить. За цим питанням із дражливою невідворотністю спливали спогади про марні спроби вийти з батькової тіні, випливти з його кільватерної струмини, єдиним наслідком яких було ще більше вгрузання в болото політики… і від цього лише гіршало.
66
Тішуся, що хтось таки зупинився та допоміг малюку… Сумно, що стільки людей продовжували їхати (англ.).