Загалом таких спроб було три. Уперше зійти зі шляху, яким тягнув його батько, Олівер спробував ще в юності, задовго до формального початку політичної кар’єри. Олівер обожнював батька — власне, Гельмута любили всі, йому симпатизували навіть опоненти, — проте ніколи не мріяв стати таким, як він. Урочисті прийоми, наперед підготовлені виступи, штучні посмішки на камеру — усе це викликало у хлопця несвідоме почуття огиди. Гельмут уперто цього не помічав і від кінця вісімдесятих залучав сина до роботи в ХСС.
Олівер почав звичайним хлопчиком на побігеньках — передруковував проекти законів, які розглядали депутати ландтагу, допомагав установлювати рекламні плакати перед виборами тощо, — проте вже за півроку Гельмут довірив синові редагувати тексти своїх виступів і партійні прес-релізи.
Олівер багато читав, грамотно писав і мріяв, що колись буде письменником, але нікому цього не розповідав, бо побоювався розчарувати батька. 1992-го, коли Олівер навчався в останньому, тринадцятому класі гімназії, Гельмут дедалі частіше брав його із собою до ландтагу, де захоплено пояснював, як функціонує політична система Баварії. Хлопець розумів, що мусить поговорити з батьком, але ніяк не міг обрати нагоду. Він не знав, як сказати, що не допомагатиме Гельмуту в ХСС і не вступатиме до LMU[70], принаймні не на факультет соціальних наук. Зрештою Олівер обрав вечір, коли сім’я влаштовувала коктейльну вечірку для друзів, сподіваючись, що батько буде напідпитку й це полегшить розмову. Проте задовго до завершення вечірки Гельмут Морґенштерн покликав сина й узявся вихваляти його перед гостями. Усередині в Олівера все обірвалося. Та мить, коли батько, вчепившись у його плече, окрилено розписував посоловілим бюргерам, яких висот досягне його хлопець у політиці, стала найгіршим спогадом усієї юності: Олівер зіщулювався, буквально зсихався під променями щирого батькового захвату. Того вечора він так нічого й не сказав.
Друга невдала спроба порвати з політикою припала на квітень 2008-го. Той рік узагалі почався дуже важко. У січні, після чотирьох років виснажливої боротьби, Яра Антар померла від ангіосаркоми[71]. Пухлина буквально задушила її, пронизавши метастазами легені, печінку, нирки, кістки та мозок. Тож коли Гельмут Морґенштерн, якому в травні мало виповнитися шістдесят три, ненав’язливо запропонував синові спробувати сили у виборах, той, щоб не засмучувати батька, погодився. І хай як це дивно, розмову, під час якої Олівер опинився за крок від того, щоб відмовитися, завів саме Гельмут.
Усе відбулося за день до офіційного висунення Олівера кандидатом у депутати. Вони зібралися на вечерю в обідній залі Гельмутового будинку на півночі району Боґенгаузен. Як завжди після смерті Яри втрьох — Гельмут, Олівер і його дружина Турід. Якийсь час їли мовчки, а потім Гельмут відклав виделку й тихо мовив:
— Тобі це не подобається.
Пояснювати потреби не було — обоє розуміли, про що йдеться. Попри те що Олівер понад десять років працював у апараті ХСС — після університету писав усі батькові промови, після тридцяти допомагав із SMM, тобто із маркетингом у соцмережах, — до квітня він офіційно не був членом партії. Членський квиток йому вручили менш як тиждень тому.
Олівер повільно звів голову.
— Я готовий працювати в апараті, але виступи, інтерв’ю… стежити за кожним словом… це не для мене.
— Не розумію… тобі гарно вдається. — Гельмут сидів із розгубленим, заледве не нещасним виглядом; тієї миті він уперше осягнув, скільки років примушував сина робите те, що йому не до вподоби, хоча більше за це його налякало усвідомлення, що його синові вже тридцять чотири, а він жодного разу не поцікавився, чому той хотів би присвятити життя. — Я ще не бачив, щоби хтось тримав аудиторію так, як ти.
В Олівера стислося серце.
— Річ не в тім. Я знаю, що це так. Просто… — він опустив очі в тарілку, — я не люблю людей.
Гельмут несамохіть пригладив пальцями схоже на пух, ретельно зачесане волосся. Він завжди, навіть за вечерею у себе вдома, мав ідеальний вигляд. Здавалося, наче щоразу, виходячи до туалету, він потай причісується та підпрасовує сорочку.
— Пекар може не їсти хліба, торговець рибою може ненавидіти суші, я знаю продавця книг, який не читає навіть бульварних газет, то чому ти думаєш, що політик повинен любити людей? Твоє завдання не любити їх, а робити так, щоб їм жилося краще.
Олівер подивився на батька, перевів погляд на Турід. Він усе чекав, коли хтось скаже йому: «Ну, гаразд, твоя правда, ми дарма це почали», проте вони мовчали. Олівер не міг зробити цього сам, не міг промовити категоричне «ні» першим: він надто любив батька. Тож роздратований беззмістовною мовчанкою виплюнув:
70
Ludwig-Maximilians-Universität, LMU — Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана, найстаріший вищий навчальний заклад у Баварії (нім.).
71
Ангіосаркома — рідкісна, вкрай злоякісна та метастатична пухлина, що утворюється з клітин ендотелію, які вистилають стінки кровоносних судин. Трапляється з однаковою частотою в чоловіків і жінок, переважно у віці 40–50 років. Здебільшого вражає нижні кінцівки.