— Я хочу подякувати своєму батькові…
Лоуренс затремтів, не вірячи в те, що чує. Батькові? Якому батькові?
— Ага-а, — протягнув Холлістер, — мабуть, твій тато тут, на трибунах?
— Ні, — Брендон ще дужче зіщулився й опустив підборіддя, ховаючи очі за козирком бейсболки, — він помер…
Уболівальники збентежено притихли.
— О, мені жаль, Брендоне, — похитав головою Холлістер. — Співчуваю.
Лоуренса перекосило.
— Твій батько був нариком, — не відриваючи очей від екрана, прошепотів ресивер. — Що ти, на хрін, мелеш?
— Він давно помер, але… я хочу сказати… у мене без нього… — Брендон прикусив губу, заплющив очі та притулив до повік великий і вказівний пальці. У Лоуренса відвисла щелепа: на екрані будо видно, як із-під пальців корнербека виточуються сльози. Брендон Бартон плакав. — Якби не він, я б тут не стояв.
Холлістер мовчав, схиливши голову.
— Ти сраний мудак, — стиснувши кулаки, скреготнув зубами Лоуренс, — твій батько сконав від передозування хрінзна-скільки років тому!
Брендон тим часом підняв руку та випростаним вказівним пальцем потягнувся до неба. Щось ніби підштовхувало його до темряви, що ковдрою вкривала заллятий штучним світлом стадіон.
— Я впевнений, ти бачиш. — Слова, щойно випорснувши з рота, розтавали в повітрі, проте Холлістер усе ще тримав мікрофон біля Брендонових губів, тож підсилений динаміками шепіт линув над стадіоном. — І я хочу, щоб ти знав: це все заради тебе, тату… Я пам’ятаю… І я теж тебе дуже люблю.
10 травня 2017-го «Boeing 777–200» авіакомпанії «Altair Air»
Під час набору висоти тиск у салоні авіалайнера поступово зменшується до рівня, підтримуваного впродовж польоту. Такий рівень пілоти називають еквівалентною висотою кабіни, тобто замість оперувати точним значенням тиску в Паскалях чи фунтах на квадратний дюйм, використовують еквівалентну висоту над рівнем моря, що має той самий атмосферний тиск. У салоні «Boeing 777», який злетів з аеропорту Дубая і взяв курс на Пекін, еквівалентна висота кабіни складала вісім тисяч футів, або два кілометри та чотириста метрів. До висоти вісім тисяч футів тиск усередині кабіни лайнера приблизно дорівнював тиску за його бортом. Після вісімдесятого ешелону[86] тиск у салоні перестав падати, і в міру того, як літак, розганяючись, підіймався в розріджене повітря, усе сильніше розпирав фюзеляж. О 13:00, коли «Boeing 777» досягнув висоти шести з половиною кілометрів, повітря тиснуло на корпус із силою чотири з половиною фунти на квадратний дюйм. Насправді — небагато. За умови, звісно, що фюзеляж без пошкоджень.
О чверть по першій за дубайським часом борт ALR 341 зайняв триста шістдесятий ешелон[87]. Атмосферний тиск за бортом упав до ста п’ятдесяти двох міліметрів ртутного стовпчика — майже в чотири рази менше, ніж у салоні літака. Ще за чверть години перші мікророзколини довкола заклепок у хвостовій частині з нечутним хрускотом пробилися крізь авіаційну фарбу на поверхню фюзеляжа. О пів на третю кількість цяток, над якими лущилася фарба, перевалила за півтисячі. Вони росли, поглинали кріплення за кріпленням і зливалися, формуючи дві повноцінні тріщини.
Тріщини, що протинали обшивку наскрізь… і неухильно повзли назустріч одна одній з боків фюзеляжа.
Кабіна пілотів 16:31, GMT +5 2 години 46 хвилин після зльоту
Небо було таким чистим, що здавалося відполірованим до блиску куполом із синього скла — жодної хмари аж до горизонту. Внизу розкинулося мереживо з похмурих хребтів і бляклих льодовиків гірського масиву Каракорум. Із висоти одинадцяти кілометрів розсічені зигзагуватими ущелинами зубчасті пасма нагадували зашкарублу, вкриту брудно-білими шрамами шкіру велетенського доісторичного чудовиська.
Попри відсутність хмар, нерівномірно прогріте над поплямованими кригою скелями повітря неспокійними вихорами підіймалося аж до 380-го ешелону[88], і «Боїнг» упродовж уже майже години без упину трясло. Турбулентність, однак, була помірною, і пілоти не зважали на неї. Еліаш Зоммер, п’ятдесятип’ятирічний командир екіпажу, швейцарець за національністю, читав на планшеті завантажену ще в терміналі статтю про ідіотську словесну сварку між лідерами США та Північної Кореї. Його напарник, двадцятишестирічний малайзієць Амір Бахтіар, зі знудженим виразом на смаглявому обличчі роздивлявся гори за вікном кабіни. Літаком керував автопілот.
На початку 2017-го у «Altair Air» працювало понад чотири тисячі пілотів майже ста різних національностей. На платню араби не скупилися — навіть відносно малодосвідчений авіатор, як-от Амір, із доплатами за продуктивність і понаднормові години щомісяця отримував не менш як п’ятдесят тисяч дирхемів (понад тринадцять із половиною тисяч доларів), — тож отакі інтернаціональні екіпажі на літаках «Altair Air» були нормою.