— Кинь мені балон! — Парамонов зіп’явся на ноги, та майже відразу заточився. Стоячи навколішки, він тягнувся руками до синьої циліндричної посудини з таким виглядом, ніби намагався зрушити й підтягнути її до себе силою думки.
Анна дивилася на нього порожніми очима античної статуї і не відповідала. У голові прояснішало достатньо, аби якась частина її свідомості осягнула, що цей чоловік нічим не завинив, однак…
— Балон!
…вона сховала руки, немовби злякавшись, що вони не послухаються та підштовхнуть кисневий балон проти її волі.
Спершу Парамонов вирішив, що українка, заціпенівши з переляку, просто не чує його, та приглянувшись, помітив холодний відблиск у спрямованих на нього очах і зрозумів, що вона не реагує навмисно. Анна поставила ступню на балон і мовчки спостерігала, як росіянин агонізує від нестачі кисню.
— Ти здуріла! — задихаючись, прокричав Парамонов. Біль у голові засліплював. — Я пілот! Чуєш мене? ПІЛОТ!
Її губи ледь розтулилися, та поза тим жоден м’яз не ворухнувся. Перед очима Єгора застрибали чорні мушки. Відганяючи їх, він труснув головою, однак замість зникнути мушки розплилися плямами Роршаха[99], що звузили поле зору до мутнуватого вічка. Парамонов почувався, як на човні, що відпливає від берега, — усе віддалялося. Розуміючи, що до втрати свідомості залишаються лічені секунди, чоловік тицьнув пальцем у бік хвостової частини літака та з останніх сил прокричав:
— Я мушу піти до хвоста, щоб побачити, що сталося!
І тоді в Анниних очах щось зблиснуло…
(Бангкок)
…промайнув хворобливий натяк на щось украй болюче.
Вона підняла балон і кинула його росіянину.
16:51
Півхвилини, втримуючи дихальний патрубок зубами, Парамонов лежав на спині й віддихувався. Зрештою, чіпляючись руками за сидіння, він підвівся та попрямував до салону економ-класу. Проминувши перегородку з туалетами й ще однією бортовою кухнею, Єгор вражено завмер. Овальні ілюмінатори пунктиром тягнулися вздовж бортів. Не менше ніж чверть сидінь в економ-класі займали діти. Парамонов бачив їхні вирячені заплакані очі, бачив жалібно викривлені під жовтими масками роти, проте плачу не чув. Не через шум двигунів. Усі звуки перекривав несамовитий рев розрідженого повітря, що вривалося крізь велетенський пролам у фюзеляжі, передній край якого проходив приблизно над сидіннями сорокового ряду.
— Щоб я здох… щоб я здох… — Єгор підніс долоню до затиснутого між губами патрубка, немовби намагаючись сховати слова за долонями. Він не те що ніколи з таким не стикався, він навіть уявити не міг, що таке буває.
Задню частину салону економ-класу, від сорокового ряду та майже до відсіку для стюардів, заливало сонячне світло. Діра починалася відразу над палубою з лівого борту, вигиналася дугою до палуби з правого борту та мала в довжину щонайменше шість метрів. Шматок обшивки площею сто двадцять квадратних метрів просто випарувався з фюзеляжа.
Парамонов обережно просунувся вперед і завмер, учепившись пальцями за спинку сидіння 37F. Далі йти не наважився. На рядах із 40-го до 46-го пасажирів не було. Чоловік припустив, що у момент розгерметизації всіх непристебнутих викинуло за борт, а решта самостійно перебралася на сидіння подалі від пробоїни. Принаймні йому хотілося в це вірити. У самому хвості, на підлозі попід шафами з їжею і сміттям, Єгор помітив скорченим закривавлене тіло стюардеси й глухо застогнав, розуміючи, що нічим не може їй допомогти. Вистукуючи зубами від холоду, чоловік обстежив краї проламу, з яких стирчали обривки дротів і трубопроводів. Передній, над 41-м рядом, мав такий вигляд, наче корпус 777-го надрізали велетенським ножем.
Єгор позадкував і на сидінні 35J угледів дівчинку-азіатку років семи, що згорнулася калачиком і дрібно тремтіла. Жовтий намордник маски з’їхав на підборіддя, відкривши ніс і частину рота, тендітні груди аритмічно надималися та опадали. Худорлява жінка, напевно, матір дівчинки, на місці 35K, попри маску на обличчі, не виявляла ознак життя. Парамонов нахилився і притулив палець до її шиї. Жилка під щелепою слабко пульсувала. Отже, просто знепритомніла. Єгор поправив маску й укрив дівчинку ковдрою, що валялася під сидінням, а потім, кидаючись від крісла до крісла, взявся допомагати дітям: підтягував лямки на масках, перевіряв ремені безпеки, вкутував їх ковдрами.
99
Плями Роршаха — психодіагностичний тест для дослідження особистості, запропонований швейцарським психіатром Германом Роршахом. Людину, яка проходить тест, просять розповісти про асоціації, що виникають під час споглядання різноманітних симетричних стосовно вертикальної осі чорнильних плям.