Выбрать главу

Хамдан Есмаїл нічого не знайшов. Жоден з екіпажів, які користувалися лайнером упродовж двадцяти трьох років, не нарікав на недостатню герметичність салону, після чого технік виснував нове, ще більш неправильне припущення: якщо корпус не «підтікає» за перепаду тиску, то на іржу можна не зважати.

Хамдан так і не збагнув, що іржа поширюється не від заклепок, а просочується крізь фарбу з поверхні обшивки. Він не здогадався змістити сенсор дефектоскопа хоча б на кілька міліметрів убік від заклепок, де прилад виявив би цілі мікропечери, усередині яких структура металу нагадувала крихке печиво. Натомість технік швидко пройшов до кінця контрольний список і на тому завершив перевірку.

У другій половині квітня 2016-го 777-й перефарбували в кольори «Altair Air».

28 квітня лайнеру присвоїли реєстраційний номер A6-MRO й офіційно ввели до флоту компанії. Уже наступного дня він, у новій лівреї, вирушив у перший рейс до столиці Індонезії Джакарти. Через три місяці літак перекинули на інший маршрут. За дивним збігом борт A6-MRO поставили на пекінський напрямок, той самий, за яким він курсував два десятиліття тому, до того як економіки «азійських тигрів» посипалися, немов карткові будиночки.

Аеропорт

10 травня 2017-го Міжнародний аеропорт Дубай, ОАЕ

Рейс FZ 728 вилетів із Жулян із годинним запізненням, однак паніка стиснула крижаними пальцями нутрощі Анни Янголь значно пізніше, у повітрі над Іраном, коли жінка несподівано збагнула, що припустилася жахливої помилки й різниця в часі між Україною та Еміратами становить не одну, а дві години. Коли шасі білосніжного «Boeing 737» з оранжево-блакитним написом «FlyDubai» на фюзеляжі торкнулися бітумного покриття смуги 12L дубайського аеропорту, виснажене серце Анни гуркотало, немов барабан. Жінка лише раз, за мить до приземлення, зиркнула на телефон (08:37, тобто 10:37 за місцевим часом — до вильоту до Бангкока трохи більше як сорок хвилин), після чого швидко відвела очі, так ніби боялася, що надміру прискіпливий погляд пришвидшить плин часу. Півгодини тому, після оголошення про початок зниження перед посадкою, Анна поговорила зі стюардом — високим хлопчиною з темними очима та блискучим від гелю чорним волоссям — і дізналася, що всі рейси компанії «Altair Air» вирушають від крила С Термінала 3, а їхній літак прибуває до старого Термінала 2, що стоїть осторонь на півночі аеропорту. Що ще гірше — Анна не мала на руках посадкового талона на рейс до Бангкока. У березні їй виповнилося сорок сім, востаннє вона заходила до літака понад двадцять років тому, а відтак не знала, що на рейс можна зареєструватися онлайн, о першій же ночі під час реєстрації в Жулянах щось не спрацювало, тож Анні видали талон лише на переліт до Дубая. Чорнявий стюард, коли це почув, подумав, що безмежно здивується, якщо пасажирка встигне на свій рейс, однак засмучувати її не став, натомість трафаретним голосом пояснив, що потому, як лайнер зупиниться, їй треба спуститися до трансферної стійки перед виходом до зали прильотів, а звідти добиратися до Термінала 3 шаттл-бусом.

Протягом хвилини після приземлення, доки літак, сповільнюючись, наближався до південно-східного кінця смуги 12L, Аннин страх залишався нечітким і безбарвним. Зате коли о 10:38 «Боїнг» повернув на руліжну доріжку й упродовж кількох секунд в ілюмінатори лівого борту можна було бачити все летовище, Анна тихо застогнала: будівлі на півночі та півдні аеропорту розділяло півтора кілометри вільного простору. Поміж змазаними тремтливим маревом і немовби вкопаними в землю терміналами витяглися дві широченні, адаптовані до гігантів «Airbus А380», злітні смуги. Тієї миті просякнута жахом підозра, якій Анна опиралася відтоді, як рейс FZ 728 злетів над Жулянами, вдерлася у свідомість і затопила холодним мороком решту думок: усе — вона не встигне.

Стюарди відчинили двері о 10:46, Анна першою вискочила із салону. Кулею пролетіла телескопічний трап, у терміналі, не зупиняючись, відшукала очима вказівник «TERMINALS 1, 3» і помчала коридором у той бік, куди вказувала стрілка. Серце металося, наче пташка в коробці. Багажу в неї не було, лише невелика, затиснута під пахвою сумка зі штучної шкіри, куди вчора по обіді, похапцем збираючись, жінка вкинула кілька футболок, пачку вологих серветок, зубну щітку та парасольку. Були ще зіпрілі від поту згортки, заховані під бюстгальтер, у труси та до кишень джинсів, але про них Анна Янголь воліла не думати.

Перед ескалатором жінка наздогнала пасажирів іншого рейсу. Чорнобороді араби в білосніжних кандурах[9] і картатих куфіях[10], кілька високих білявих дівчат у спортивних куртках із написами «SVERIGE[11]», молодий чоловік у діловому костюмі з перекинутим через плече рюкзаком і велетенськими навушниками на голові (амбушюри повністю затуляли вуха), тендітна китаянка із трьома дітьми, один із яких — хлопчик трьох-чотирьох років — звивався на її руках і верещав так, неначе з нього рвалися назовні демони. Допомагаючи собі ліктями, Анна проштовхалася на перший поверх. Араби проводжали її розгніваними позирками, навздогін линув сердитий шепіт, але жінка не зважала й, низько опустивши голову, бігла далі. Анна розуміла, що їй не можна привертати до себе увагу — думки про запізнення на рейс до Бангкока наповнювали тіло зловісним мерехтінням, але ще гірше буде, якщо її затримає служба безпеки аеропорту, — втім, жінка не могла нічого із собою вдіяти: паніка батогами ляскала над вухами та гнала її вперед.

вернуться

9

Кандура, або дишдаша — традиційний мусульманський одяг для чоловіків, що має вигляд довгого просторого плаття з білої тканини.

вернуться

10

Куфія — чоловіча хустка для голови, популярна в арабських країнах.

вернуться

11

Швеція (швед.).