— Віддай балон, — наказав Єгор.
Олівер слухняно передав балон із киснем. Парамонов зважив його на долоні й роздув ніздрі — сталева посудина здавалася майже невагомою.
Анна прочитала його думки.
— Там щось є?
— Зараз побачимо.
Жінка відгорнула з обличчя дівчинки волосся. Росіянин вставив патрубок поміж її губ і крутнув вентиль на повну. Характерного шипіння не почулося, проте якась кількість газу, схоже, все ще залишалася, бо каламутна поволока на очах спала, Лейла скліпнула та кволо пролепетала:
— Maman…
Потому шарпнулася, щоби підвестися. Анна притримала її, одначе дівчинка верескнула, і жінка, мов обпікшись, відсмикнула руку. Рвучко сівши, Лейла закрутила головою.
— Maman, tó kódjaee?[115] — тоненький голос лунав розпачливо, дівчинка зіп’ялася на ноги. — MAMAN!
Анна спробувала її обійняти. Лейла, випручуючись з обіймів, вперлася руками жінці у ключиці та продовжувала відчайдушно крутити головою.
Дюк Апшоу присів навпочіпки біля Анни й погладив дівчинку по спині.
— Лейло, не бійся…
Вона струснула кардиналову долоню зі спини, потім, спідлоба зиркнувши на нього, затулила обличчя долонями й запхинькала. Анні нарешті вдалося її обійняти.
— Звідки ви знаєте її ім’я?
— Перекинувся кількома словами в терміналі. З нею та її матір’ю.
— Вона знає англійську?
— Ні. Хіба зовсім трохи. Вона щось лепетала на фарсі, англійською змогла назвати лише своє ім’я. — Апшоу раптом наморщив лоба. — Звідки вона взялася в салоні першого класу?
— Я переніс її. — Парамонов приклав патрубок до рота й зробив кілька затяжок, як курець, що розкурює товстенну сигару. Переконавшись, що кисень закінчився, відкинув балон. — Над її кріслом в економ-класі не ввімкнувся генератор кисню.
— Тобто її матір… — Апшоу недоговорив. Подивився спочатку на росіянина, а тоді обернувся і вп’явся тоскним поглядом у центральну частину фюзеляжа, що застрягла на схилі південно-західного піка, чия вкрита снігом вершина скидалася на казковий замок.
— Матір залишилася в економ-класі. — Її було не врятувати, Парамонов розумів це, та замість сказати «я залишив її в економ-класі» побудував фразу так, ніби матір Лейли не перейшла до салону першого класу з власної волі, тож тепер відчуття провини затопило груди. Через дурнувату спробу прикритися напівправдою, наступна фраза, що злетіла з вуст, видалася майже цинічною: — Я не міг забрати відразу обох. — Простеживши за поглядом кардинала, Єгор понуро мотнув головою і додав: — Вона загинула. Їхні місця були майже у хвості.
— Нехай спочиває з миром, — ледве ворухнувши губами, прошепотів Апшоу.
І стало тихо. Сонце скочувалося до заходу, і важке гранітне небо на сході наливалося загрозливою синню. Лоуренс, суплячись, роздивлявся носову частину фюзеляжа, Анна, ледь розгойдуючись, тулила до грудей притихлу дівчинку, Олівер напівлежав, угрузнувши очима в землю, Апшоу не відлипав вицвілим поглядом від застряглої на схилі центральної частини авіалайнера. В’язка тиша щосекунди немовби набирала вагу, просочувалася свинцем і тиснула на барабанні перетинки, наче вода. Єгор шкірився, відчуваючи, як у вухах наростає гудіння невидимих дзвонів.
Першим порушив мовчанку кардинал. Повернувшись обличчям до Олівера, запитав:
— Вам трохи краще?
— Зі мною все добре, це все застуда. — Олівер спробував сісти рівніше й затремтів. Зуби зрадливо клацнули. — Лише трохи холодно.
Сонце, як і раніше, затоплювало сідловину яскравим світлом, однак температура стрімко падала, і нерухоме повітря поволі впивалось у відкриті ділянки шкіри невидимими жалами.
— Так, — погодився Апшоу, — коли вибралися, було тепліше.
Знову запала мовчанка. Парамонов, чи то мружачись від сонця, чи то кривлячись від болю, що переливався в голові, вивчав поглядом гори на південному заході. На сході, позаду нього, розкинулося малозаселене Тибетське нагір’я, на півночі починалася безлюдна пустеля Такла-Макан[116] — якщо допомога надійде, то лише з півдня чи заходу, від Пакистану. Його роздуми перервав невиразний, неначе розмоклий голос Лоуренса Ґрейса:
— Що тепер? Хтось знає, де ми?
Парамонов мовчав, розуміючи, що їм не сподобається те, що він скаже.
— Ти ж пілот, так? — Анна звела голову й тримала її впівоберту, щоби не сліпило сонце. — Маєш знати, що робити в таких ситуаціях.
Єгор подумав, що пілотів навчають уникати катастроф, а не виживати в горах після того, як літак розбився, але розумів, що її правда: серед тих, хто вцілів, він єдиний усвідомлює, що їм насправді загрожує. Він швидко обстежив задній край носової частини фюзеляжа — багажний відсік під другим аварійним виходом сплющило майже повністю, тож підлога бізнес-класу опинилася за півметра від землі, — а потім зиркнув на Лоуренса.
116
Такла-Макан — пустеля на заході Китаю в Синьцзян-Уйгурському автономному районі, одна з найбільших піщаних пустель світу із площею понад 300 тисяч км2.