Зінька. Нелегко вимовити! А ще тяжче, як вимовиш душу, аж дивишся: та душа курям під сідало!
Хотина (не розуміє). А бува, бува!..
Хведоска. Не слід ділити душу надвоє!..
Зінька зиркнула на неї.
Хотина. Ходімо ж, ходімо в господу!
Зінька. Частуйте ж мене, дорогу гостю, від порога аж до покуття!
Пішли.
Настя і писар.
Писар. Душка, ціпа-мама! Не роби гвалту!..
Настя. Манилочку, пусти мене! (Виривається і підбігає до вікна). Ач, як рядком посідали! (Кричить у вікно). Гусь свині не товариш! Гусь свині не товариш!..
Всі хатні виходять.
Степан. А хто тут репетує?
Настя (до Романа). Ти як же це, без материного благословення?
Роман. Хіба вам не однаково, кого я посватаю?
Настя. Нема тобі мого благословення, нема!.. Порочим наше званіє на всю округу? Недурно я тебе й змалку зненавиділа, суписе!
Роман. Ваше званіє при вас зостається.
Настя. Мов багнюкою мені жбурнув в вічі! Осудовисько, на дочці чабана сватається!.. Не дам тобі ані шеляга, ні копієчки!..
Роман. У мене є голова на плечах, і не каліка я!.. Опріч того, знаю ремества!..
Настя. Сміховисько! Люде добрі, заплюйте мені очі! З давніх-давен потомствені міщане, он якого коліна! Що й купці в нашім роду є!.. І тепер, у Кийові, брат у других за диякона!.. Сестра у третіх за чиновником!.. А тут рідний син жениться на дочці чабана, на обідранці, задрипанці!..
Степан. То ти колись задрипана ходила, як ще взувала одну ногу в постіл, а другу в лапоть; а тепер як загарбала в свої пазурі чоловікове добро та Зінчине придане!..
Настя. Мовчи, я не до тебе балакаю!
Степан. Та що ж оце ти, віхтева затичко, влізла в чуже подвір'я, здіймаєш веремію та ще й силуєш мовчати? Та я тебе без говту вкоськаю і цурку на губу накину!..
Писар. Ну-ну, животноє! Не смій порочити!
Роман (бо писаря). А вам зась!
Степан. Помела скільки не пороч, що воно в сажі, а воно знов лізтиме в каглу, бо на те воно помело!
Настя. Сам ти помело! (До Романа). Щоб і на подвір'ї моїм ти не з'являвся! Щоб око моє тебе не бачило!
Роман. Знаю, що мені там місця нема!
Степан. Романе, слухай сюди! Коха тебе Хведоска, нехай іде! А що мати варняка, то я того і вухом не веду!.. Дочко! Тобі з ним жити, а не нам! Чи так, стара?
Хотина. Авжеж!
Хведоска. Я сказала своє слово, тату, і сказала його твердо!
Степан. По-моєму: слова на вітер не пускай! Іди, Романе, до нас у прийми. Наша хатина хоч маленька, та правда в ній щиренька; хоч три ступні від покуття до порога, зате в ній тихо, як у бога! Буде тісніш, стане тепліш!.. Ходімо, діти, в хату. Просимо і добрих людей, а лихим покуть на вигоні!
Настя. Не син ти мені, не син!
Роман. Я теж міркую, що я обмінча!
Степан. Романе, не годиться так! "Чти отця твого і матір!.." Свахо, не комизься, іди в хату!
Настя. Яка я тобі сваха? Щоб ти й доки світ сонця не діждав бачити мене у своїм хліві!.. Ой сором!.. Тепер попадя та дячиха висміють мені очі!
Писар. Да, скандал!
Степан і другі йдуть у хату, Настя і писар - з двору.
Завіса
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Середина простої хати. За столом сидить Хведоска, з обох сторін дружки. На столі гільце. Біля столу стоїть староста (Чикалка), біля порога підстароста (Пилип). Біля печі стоять Степан Рева і Хотина.
Дружки (співають).
(Починають квітчати Хведосці стрічками голову).
(Скінчили квітчати).
Чикалка. Старосто, пане підстаросто!
Пилип. А ми раді слухати?
Чикалка. Благословіть, дискать, гільце квітчати. Раз, і вдруге, і втретє!
Пилип. Бог благословить! Всі три рази бог благословить.
Дружки (співають).
Голос з-за вікна: "Молодий іде! Молодий іде з боярами!"
Чикалка. Дружки, кінчайте скоріш гільце та, дискать, величайте молодого.
Дружки (співають).
Пилип. Старосто, пане підстаросто!
Чикалка. А ми раді слухати.
Пилип. Благословіть молодому в хату вступити, молоду звеселити: отцю, неньці поклонятися, до вінця споряджатися!
Хотина (тихо до Степана). Пилип доладніш примовля.
Степан (тихо). Той всі закони зна.
Чикалка. Бог благословить!