«Це подія, — оповідала місіс Еді, — стала тим самим яблуком Ньютона, яке підштовхнуло мене до відкриття способу, як одужати самій і допомогти іншим... Я достеменно зрозуміла, що причиною всього є Розум, і кожна подія має ментальну природу».
Таким чином Мері Бейкер Еді стала засновницею і вищим духовним обличчям нової релігії під назвою «Християнська наука». Це єдина з великих релігій, яку заснувала жінка.
Можливо, ви кажете собі: «Цей Карнегі вербує прибічників „Християнської науки“!» Ні, ви помиляєтеся. Я не сповідую цієї релігії. Але що довше я живу, то більше переконуюся в тому, що думка має величезну силу. Я викладаю тридцять п'ять років і знаю людей, які позбулися неспокою, страхів і різних хвороб і навіть цілком змінили своє життя, — і все це внаслідок того, що вони змінили спосіб мислення. Я знаю! Знаю! Я сам сотні разів був свідком того, як відбувалися такі неймовірні перетворення. Я бачив їх так часто, що вони вже не викликають у мене подиву.
Я глибоко переконаний, що наш душевний спокій і радісне сприйняття світу залежать не від того, де ми перебуваємо, що ми маємо або хто ми, а тільки від настрою наших думок. Зовнішні умови тут не відіграють майже ніякої ролі. Наприклад, випадок, що відбувся зі старим Брауном. Його повісили за загарбання військового арсеналу Сполучених Штатів Америки в Харперс-Феррі і спробу зчинити бунт рабів. До шибениці він приїхав верхи на своїй труні. Тюремник поряд із ним нервував і хвилювався, а старий Джон був спокійний. Поглянувши на гори Блу-Рідж у Віргінії, він вигукнув: «Що за чудове місце! Я ніколи раніше не мав можливості по-справжньому намилуватися ним».
Або, наприклад, випадок із Робертом Фальконе Скоттом і його компаньйонами, з якими він вперше досяг Північного полюса. Їхній зворотний шлях, — найважче з усіх випробувань, які випадали людині. У них скінчилися продукти і пальне. Вони не мали змоги просуватися вперед через сильний ураган, що лютував над ними протягом одинадцяти днів і ночей. Його сила була така, що полярна крига вкрилася розколинами. Люди знали, що приречені на смерть. На такий випадок у них був із собою запас опіуму. Варто було проковтнути велику дозу, й вони могли б спокійно заснути назавжди.
Але ніхто з членів експедиції не скористався цими ліками. Зазираючи смерті в очі, люди співали «радісних і життєствердних пісень». Ми дізналися про це з прощального листа, що його через вісім місяців знайшов пошуковий загін разом з їхніми закляклими тілами.
Тож якщо наша свідомість переповнена творчими думками, мужністю і спокоєм, то ми тішитимемося життям, сидячи на власній труні, чи будемо виспівувати в наметі «радісні пісні», вмираючи з голоду і холоду.
Триста років тому сліпий поет Мільтон відкрив для себе ту ж істину:
Ставлення до життя Наполеона і Хелен Келлер цілком підтверджують вислів Мільтона. Наполеон мав усе, чого зазвичай прагне людина: славу, владу, багатство, але на острові Святої Єлени він все ж таки скаржився: «У мене не було і шести щасливих днів за все моє життя». А ось Хелен Келлер, глуха, німа і сліпа, стверджувала: «Моє життя неймовірно прекрасне!»
Якщо за півстоліття свого життя я взагалі чомусь навчився, то це тому, що «ніщо у світі не спроможне забезпечити вам душевний спокій, крім вас самих».
Я просто намагаюся повторити прекрасні слова, сказані свого часу Емерсоном. Наприкінці есе «Довіра до себе» він написав: «Політична перемога, зростання прибутків од орендної плати, одужання, зустріч із другом або якісь інші приємні події вашого життя підвищують ваш настрій, і вам здається, що попереду лише радісні дні. Не вірте цьому. Ніщо у світі не спроможне забезпечити вам душевний спокій, крім вас самих».
Епіктет, знаний філософ-стоїк, попереджав, що нам слід більше уваги приділяти видаленню поганих думок із голови, ніж видаленню «пухлин і наривів на тілі».
Це було сказано дев'ятнадцять століть тому, але сучасна медицина охоче підтримала б ці слова. Доктор Дж. Кенбі Робінсон заявив, що четверо з кожних п'яти пацієнтів лікарні Джона Гопкінса потерпають від недуг, спричинених емоційною напругою і стресами. Це стосується навіть випадків, пов'язаних із органічними розладами.
«Врешті-решт, — сказав він, — ці хвороби є наслідком непристосованості людини до життя і його проблем».
Монтень, великий французький філософ, гаслом свого життя обрав такі слова: «Людина страждає не стільки через те, що сталося, скільки через те, що вона думає з цього приводу». А те, що ми думаємо з якогось приводу, цілком залежить лише від нас із вами.