Коли Лоуренса Джонса запитали, чи ненавидів він тих, хто волочив його шляхом, збираючись повісити і спалити, він відповів, що надто заклопотаний для того, щоб ненавидіти. Його цілком поглинула справа, незрівнянно більш важлива, ніж його власне життя: «У мене немає часу на суперечки, немає часу на те, щоб шкодувати за чимось,і ніхто не може змусити мене настільки себе зневажати, щоб ненавидіти когось».
Лоуренс Джонс говорив щиро і зворушливо, тому що він вболівав не за себе, а за свою справу, і юрма притихла. Нарешті один старий ветеран армії конфедератів вимовив: «Схоже, він каже правду. Я знаю тих білих, чиї імена він згадав. Він гарно працює. Ми помилилися. Йому треба допомагати, а не вішати». Він пустив колом свого капелюха, і той самий натовп зібрав йому п'ятдесят два долари і сорок центів. Ці гроші дали ті ж самі люди, які щойно мали намір лінчувати Лоуренса Джонса — засновника сільської школи Пайні-Вудс, людину, що сказала: «У мене немає часу на суперечки, немає часу, щоб шкодувати за чимось, і ніхто не може примусити мене настільки себе зневажати, щоб ненавидіти когось».
Дев'ятнадцять століть тому Епіктет зазначив, що ми зазвичай пожинаємо плоди того, що посіяли, і доля майже завжди змушує нас розплачуватися за вчинені нами лиходійства. «Врешті-решт, — сказав Епіктет, — кожна людина заплатить за скоєний нею злочин. Людину, яка про це пам’ятає, ніхто і ніщо не буде дратувати, ніхто не стане жертвою її обурення чи ненависті; вона нікого не звинувачуватиме і не ображатиме».
Напевно, жодного державного діяча за всю історію Америки так не ображали й не ненавиділи, як Лінкольна. Але, як писав Герндон у книзі про Лінкольна, яка нині вважається класичною біографією цього політичного діяча, він «у своїх міркуваннях ніколи не виходив із власних симпатій або антипатій. Якщо треба було зробити щось важливе, він міг звернутися по допомогу навіть до заклятого ворога. Якщо людина завдавала йому особистих образ, але була найкращим кандидатом на якусь посаду, Лінкольн без вагань призначав її, наче вона була його другом... Не думаю, що він колись звільняв когось із посади через те, що той був його ворогом, чи з особистої неприязні».
Частіше за все Лінкольна винуватили і ображали ті люди, яких він особисто призначав на відповідальні посади, — Макклеллан, Сьюард, Стентон і Чейз. Крім того, за словами Герндона, Лінкольн вважав, що жодну людину не слід ні вихваляти, ні ганити за те, що вона зробила чи не зробила, тому що «всі ми — лише діти умов, обставин, навколишнього середовища, освіти, набутих звичок і спадкових рис, які формують людину і роблять її такою, як вона є і якою залишиться назавжди».
Може, Лінкольн і мав рацію. Якби ми успадковували фізичні, розумові й емоційні якості наших ворогів, якби життєві умови складалися для нас таким же чином, як і для наших ворогів, то ми діяли б, як вони. Ми просто не могли б учинити інакше. Тож давайте знайдемо в собі хоч трохи духовного вогню і повторимо за індійцями сіу їхню молитву: «О Великий Духу, не дозволяй мені ганити чи судити людину, поки я не поношу її мокасини два тижні». Тому замість того, щоб плекати ненависть до своїх ворогів, поспівчувайте їм і подякуйте Богові, що він не створив вас такими, як вони. Замість того щоб ганити ваших ворогів і мститися їм, поставтеся до них із розумінням, допомагайте їм і моліться за них.
Я виріс у родині, яка читала Біблію і постійно цитувала її. Щовечора ми ставали на коліна і промовляли «сімейну молитву». Я досі чую, як мій батько на далекій фермі у Міссурі повторює слова Ісуса — слова, які цитуватимуть доти, доки люди сповідуватимуть Його ідеї: «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, благословляйте тих, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і женуть вас».
Мій батько намагався будувати своє життя згідно з цими словами. І вони запалили в його душі світло, яке можновладці всього світу шукають і не можуть знайти.