Розділ 15
Віддали б ви те, що маєте, за мільйон доларів?
знаю Гарольда Еббота багато років. Він жив у Вебб-Сіті, штат Міссурі, і був завідувачем учбової частини на курсах, де я викладав. Якось ми зустрілися в Канзас-Сіті, і він підкинув мене своєю автівкою на мою ферму в Белтон, штат Міссурі. Під час цієї поїздки я запитав у нього, як він долає свій неспокій. У відповідь він розповів вельми цікаву історію, якої я ніколи не забуду.
«Раніше я часто хвилювався, — сказав він, — та якось весняним днем 1934 року крокував вулицею Вест-Доверті у Вебб-Сіті і несподівано став свідком видовища, яке змусило мене забути про всі мої тривоги. Все сталося протягом десяти секунд, але за ці десять секунд я дізнався більше про те, як треба жити, ніж за останні десять років мого життя. Два роки я хазяйнував у бакалійному магазині у Вебб-Сіті. За цей час я не лише втратив всі свої заощадження, а набрався таких боргів, що довелося виплачувати їх упродовж семи років. У неділю, за тиждень до цих подій, я зачинив свій магазин, а того дня прямував до банку, щоб узяти там позику на поїздку до Канзасу в пошуках роботи.
Я йшов, як людина, котру спіткало лихо. Я втратив віру в життя і здатність боротися. Раптом я побачив безногого чоловіка. Він сидів на маленькому дерев'яному візку, до якого були прикручені коліщатка від роликів, і пересувався, відштовхуючись від бруківки дерев'яними полінцями. Я побачив, як він перетнув дорогу і намагається заїхати на тротуар. Для цього він злегка нахилив свій візок. Цієї миті наші очі зустрілися, і чоловік усміхнувся. „Доброго ранку, сер! Прекрасний ранок, чи не так?“ — радісно промовив він. Я приголомшено дивився на нього і раптом зрозумів, який я багатий. У мене дві ноги. Я можу ходити. Мені стало соромно за те, що кілька хвилин тому я жалів себе. Я сказав собі, що коли ця людина може бути щасливою, радісною і упевненою в собі навіть без ніг, то, звісно ж, і я можу бути таким, адже у мене є аж дві ноги. Я відчув, як мене переповнює бадьорість. Раніше я збирався позичити у банку лише сто доларів, а зараз подумав, що подвою цю суму. Я мав намір сказати банківським службовцям, що їду до Канзаса, щоб спробувати знайти там роботу, але тепер я вирішив сказати, що їду, аби отримати роботу. Я взяв гроші і знайшов роботу». До дзеркала у моїй ванній кімнаті прикріплений аркуш паперу, де написані слова, які я читаю кожного ранку під час гоління:
«Я був засмучений, бо не мав черевиків.
Але тільки до тієї миті, коли зустрів чоловіка, в якого не було ніг».
Якось я запитав Едді Рікенбейкера про те, який найцінніший урок він отримав для себе, коли разом із товаришами двадцять один день просидів на рятувальних плотах у Тихому океані без жодної надії на порятунок. «Головний урок, який я отримав за цей час, — сказав він, — полягає в тому, що немає причин скаржитися на долю, якщо вам вистачає води і їжі».
У журналі Times була надрукована стаття про одного сержанта, що отримав поранення у битві під Гвадалканалом. Осколок снаряда поцілив йому в горло, і сержантові зробили сім переливань крові. Він написав своєму лікареві записку: «Я житиму?» Лікар відповів: «Так». Сержант написав другу записку: «Я зможу говорити?» Відповідь знов була ствердною. І тоді поранений написав: «То якого біса я хвилююся?.»
Чом би вам не запитати себе прямо зараз: «Якого біса я хвилююся?» Можливо, тоді ви зрозумієте, що причина вашого неспокою не така вже й суттєва.
Загалом у нашому житті близько 90% позитиву і лише 10 % негативу. Тож якщо ми хочемо бути щасливими, нам слід лише сконцентрувати свою увагу на тих 90 % хорошого в нашому житті й ігнорувати 10 % поганого. Якщо ж ми хочемо хвилюватися, ображатися і отримати виразку шлунка, то все, що нам треба зробити, — це зосередитися на 10 % поганого в нашому житті й ігнорувати 90 % хорошого.
«Думай і дякуй!» — такі слова викарбувані на багатьох англійських церквах, побудованих під час правління Кромвеля. Ці ж слова, «думай і дякуй», слід викарбувати і в наших серцях.
Думай про всіх, кому ти маєш дякувати, і дякуй Господові за всю Його благодать.
Джонатан Свіфт, автор «Мандрів Лемюеля Гуллівера», був одним із найпохмуріших песимістів у англійській літературі. Він так жалкував про те, що з’явився на світ, що кожен рік у день свого народження вдягався у все чорне і постував. Але навіть у своєму розпачі цей неперевершений песиміст віддавав належне цілющій силі веселощів і щастя. «Найкращими лікарями у світі, — заявляв він, — є лікар Дієта, лікар Спокій і лікар Радість».