Того вечора двадцять два роки тому в техаському готелі в Амарилло я народився знову. Зовнішня ситуація того дня була такою ж, як і всі попередні тижні, але внутрішній мій світ змінився — я відчув зв'язок із Богом. Самотню людину легко перемогти, але людина, яка живе з Господньою силою, непереможна, — я певен цього, тому що побачив, як це працює у моєму власному житті».
«Просіть — і буде вам дано, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять».
Коли місіс Л.Ж. Берд з Хайленда, штат Іллінойс, зіткнулася з жахливою трагедією, вона зрозуміла, що спокій здобути зможе тільки тоді, коли уклякне на коліна і скаже: «Господи, нехай буде Твоя воля, а не моя».
«Одного вечора задзвонив телефон, — пише вона у листі, який лежить зараз переді мною. — Він продзвонив чотирнадцять разів, перш ніж я наважилася підняти слухавку. Я знала, що це телефонували з лікарні, і була налякана. Я боялась, що наш маленький хлопчик помирає. У нього був менінгіт. Йому вже давали пеніцилін, температура різко піднімалась і падала, й лікарі боялись, що може розвинутися пухлина головного мозку, — а це означало смерть. По телефону мені сказали саме те, чого я боялася. З лікарні дзвонили, щоб попередити: лікар просив нас приїхати негайно.
Можливо, ви уявляєте собі відчай, через який пройшли ми з чоловіком у приймальні. У всіх були діти, а ми сиділи там з порожніми руками, не знаючи, чи нам взагалі вдасться колись пригорнути нашого малюка. Коли нас нарешті покликали до кабінету лікаря, вираз його обличчя наповнив наші серця жахом. Його слова були іще гірші. Він сказав, що шанси нашого хлопчика — один до чотирьох. Він сказав, що можна запросити іншого лікаря для консультації, якщо ми захочемо.
Дорогою додому мій чоловік вдарив кулаком по керму і сказав: „Бетс, я не витримаю, якщо хлопчина помре“. Ви бачили, як плаче чоловік? Це дуже сумне видовище. Ми зупинили авто і, поговоривши, вирішили заїхати до церкви і помолитися. Якщо Господь захоче забрати до себе нашу дитину, ми підкоримося Його волі. Я стала навколішки і мовила зі сльозами: „Нехай буде Твоя воля, а не моя“.
Після тих слів я відчула себе краще. До мене повернулось відчуття спокою, якого я не мала вже давно. Дорогою додому я повторювала: „Господи, нехай буде Твоя воля, а не моя“. Вперше за весь тиждень я міцно заснула. За кілька днів зателефонував лікар і сказав, що Боббі пережив кризу. Я дякую Богові за сильного і здорового чотирирічного сина, якого ми зараз маємо».
Я знаю чоловіків, які вважають релігію справою жінок, дітей і священиків. Вони пишаються своєю «мужністю» і тим, що можуть виграти битву самотужки.
От здивувалися б вони, дізнавшись, що деякі з найвідоміших чоловіків світу щодня моляться. Наприклад, легенда боксу Джек Демпсі сказав мені, що ніколи не лягає спати, не прочитавши молитви. Він розповів, що ніколи не сідає до столу, не подякувавши Господу за їжу. Він сказав, що молився і перед тренуваннями, і перед поєдинками. Перед кожним раундом він промовляв молитву. За його словами, молитва допомагала битися мужньо і впевнено.
«Справжній чоловік» Конні Мак сказав, що не може заснути, не помолившись.
«Справжній чоловік» Едді Рікенбекер сказав мені: він вірить, що молитва врятувала йому життя. Він молився щодня.
«Справжній чоловік» Едвард Р. Стеттініус, колишній директор General Motors та United States Steel та екс-держсекретар США, сказав мені, що просив у Бога мудрості щоранку і щовечора.
«Справжній чоловік» Дж. Пірпонт Морган, найбільший фінансист свого часу, в суботу ходив до церкви Св. Трійці на Уолл-стрит, ставав на коліна й молився.
Коли «справжній чоловік» Ейзенхауер полетів до Англії, щоб прийняти під командування британські та американські війська, у літак він взяв лише одну книгу — Біблію.
«Справжній чоловік» генерал Марк Кларк розповів мені, що під час війни читав Біблію й молився. Так само робили Чан Кай-Ші і генерал Монтгомері — «Монті Аламейнський». Так само робив лорд Нельсон під час Трафальгарської битви. Так само чинили генерал Вашингтон, Роберт Е. Лі, Стоунволл Джексон та десятки інших великих полководців.
Ці «справжні чоловіки» пізнали істину слів Вільяма Джеймса: «У нас із Господом є спільні справи, тож, відкриваючись Його впливу, ми виконуємо своє найглибше призначення».
Це розуміє багато «справжніх чоловіків». Зараз до церкви ходить сімдесят два мільйони американців — рекорд усіх часів. Як я вже згадував, навіть вчені звертаються до релігії. Візьміть, наприклад, доктора Алексіса Карреля, який написав книгу «Людина — це сфера непізнаного» і отримав найвищу нагороду, яка може бути вручена вченому — Нобелівську премію. У статті для Reader's Digest доктор Каррель писав: «Молитва — найпотужніша форма енергії, яку може генерувати людина. Ця сила така ж реальна, як земне тяжіння. Як лікар, я бачив людей, які перемагали хворобу та меланхолію силою однієї молитви після того, як медицина відступала... Молитва як радій є джерелом світла, енергії. ...У молитві людина шукає поповнення своєї скінченної сили, звертаючись до бездонного джерела усієї енергії. У молитві ми поєднуємося з невичерпною рушійною силою, на якій тримається Всесвіт. Ми молимось за те, щоб частина цієї енергії була спрямована на наші потреби. Навіть самого прохання досить, щоб уладналися наші людські труднощі, щоб ми зміцнилися та відновилися. ...Звертаючись до Бога у щирій молитві, ми щоразу змінюємо душу і тіло на краще. Неможливо, щоб будь-який чоловік або жінка помолилися і не отримали хорошого результату».