Роки потому я зрозумів, що зв'язки приналежності не можна висловити словами. Мати — джерело любові, надійна постать, непохитна рівновага між мною і моїми дрібними лиходійствами самосприйняття. Вона не тиснула, щоб я був більш суспільний чи витрачав більше часу на домашнє завдання. Вона не забороняла мені дивитися секс-канал. Вона казала, що час уже відновити нормальну ходу. Вона казала, що кульгавість — це безсердечне перекручення справжньої недуги. Вона розповіла мені, що блідий півмісяць біля основи нігтя називається лунка, лунка. Вона розповіла мені, що заглибина у шкірі між носом і верхньою губою називається фільтр[15]. У стародавньому китайському мистецтві читання облич фільтр уособлює таке й отаке. Вона не могла згадати, що саме.
Я вирішив, що чоловік, із яким вона бачилася по п'ятницях, вочевидь, бразилець. Він цікавив мене більше, ніж Рік Лінвілль, який мав ім'я і форму, однак завжди була неявна тема того, як закінчувалися п'ятничні вечори, що вони казали та робили разом, англійською і португальською, що мені треба було зберігати безіменним і безформним, а ще вона мовчала щодо самого чоловіка, і, можливо, то навіть і не був чоловік. Оце інше, із чим, як виявилося, я зіткнувся. Можливо, то навіть і не був чоловік. Таке спадало на думку, нізвідки чи звідусіль, хтозна, що кому до того і що з того. Я гуляв за рогом і дивився, як на асфальтованих кортах літні люди грають у теніс.
Потім настав день і рік, коли я кинув оком на журнал у газетному кіоску десь в аеропорту, і там був Росс Локгарт на обкладинці «Ньюзвіка» з двома божествами світових фінансів. Він був у костюмі в тонку смужку і змінив стиль зачіски, і я зателефонував Мадлен, щоб обов'язково нагадати їй про його бакенбарди серійного вбивці. Слухавку зняла її сусідка, жінка з металевою палицею, чотириопорною палицею, і сказала, що у матері інсульт, і що я повинен негайно прийти додому.
У спогаді актори заблоковані в позі, нежиттєподібні. Я у кріслі з книжкою чи журналом, мати дивиться телевізор без звуку.
Звичайні моменти роблять життя. Вона знала, що оце заслуговує на довіру, й оце я дізнався, урешті-решт, від тих років, які ми провели разом. Ніяких скоків чи падінь. Я вдихаю дрібну мжичку подробиць минулого і знаю, хто я. Те, що мені не пощастило пізнати до того,— тепер прояснилося, профільтрувалося крізь час, досвід, який не належить нікому іншому, ані віддалено, нікому, будь-кому, абиколи. Я дивлюся, як вона користується роликом, щоб прибирати ворсинки зі свого сукняного пальта. Дай визначення пальту, кажу я собі. Дай визначення часу, дай визначення простору.
— Ти зголив бороду. Мені знадобилося кілька хвилин, щоб це помітити. Я тільки призвичаївся до бороди.
— Є речі, про які я думаю.
— Гаразд.
— Речі, із якими я певний час борюся,— сказав він.— Потім роз'яснилося. Я зрозумів, що маю дещо зробити. Це єдина відповідь.
— Гаразд.
Росс у кріслі, Джефф на ослоні, двоє напружених чоловіків за розмовою, й Артис у спальні чекає на смерть.
Він сказав: «Я піду з нею».
А я знав, що він мав на увазі, миттєво, прочитавши те на його обличчі, а потім чи прикинувся я збентеженим?
— Ти підеш з нею?
Мені необхідно було повторити ті слова. Піти з нею. На якомусь рівні я зрозумів, що моя роль — думати й говорити загальноприйняті рядки.
— Маєш на увазі, що бути з нею, коли вони заберуть її донизу і робитимуть те, що повинні. Ти хочеш контролювати процедури.
— Піти з нею, приєднатися до неї, пристати на це, пліч-о-пліч.
Минуло довге чекання, поки один з нас знову заговорив. Простий факт цих слів, неосяжна сила, що згромадилася за ними, вивернули мене навиворіт.
— Я знаю, про що ти говориш. Але питання, які маю поставити, здається, ніяк не нагодяться.
— Я думав про це деякий час.
— Ти вже це сказав.
— Я не хочу провадити життя, яке проваджу без неї.
— Хіба не це відчуває кожен, коли хтось близький, до кого тісно прив'язаний, збирається померти?
— Я можу бути лише тою людиною, якою є.
Це було гарно та ще й трохи безпорадно.
Ще одна довга мовчанка, Росс удивляється у простір. Він піде з нею. Це заперечує все, що він коли-небудь казав і робив. Це робить з його або мого життя комікс.
Чи це була заявка на спокутування, якийсь різновид духовного вивільнення після всіх набутків, усіх статків, які він залагодив для інших і накопичив для себе, головний ринковий стратег, власник колекції творів мистецтва й острівних прихистків і супер-середньогабаритних бізнес-літаків. Чи він страждав на короткочасне божевілля з далекосяжними наслідками?