Після короткої перерви він завжди здавався менш напруженим. Ми були самі — тільки мій перекладач Джемал Хелал, якому араби цілком довіряли, та іноді Адель аль-Джубейр, найближчий помічник короля. Бесіда хутко переходила до ширших філософських проблем королівства. Абдалла захоплювався американською освітою і розпитував про неї, починаючи словами «Ви ж в університеті викладаєте...»
Абдалла докладно розумів освітній ландшафт у своїй країні. Він пояснив, що колись студенти-саудити масово їздили вчитися за кордон до Великої Британії та США. Прикладом може слугувати його міністр закордонних справ і небіж, покійний Сауд аль-Фейсал. Отримавши освіту в Принстоні, він добре почувався в будь-якому культурному середовищі. А наступне покоління, після сорока, зауважив Абдалла, вже переважно залишалося вдома. Чужих мов не вчили, а обсяг знань, які давав Університет короля Фахда, був більшим у релігійних науках. «Корисної спеціальності в них немає», — сказав він. Це серйозне визнання від дуже побожної людини, — подумала я.
Абдалла сказав, що Саудівська Аравія не може дозволити собі втратити ще одне покоління, і наполягав на відправленні студентів за кордон. Але після 9/11 кількість студентів-саудитів у США різко впала. Кілька викрадачів-самоіубців вчилися у коледжі на заході. Це привернуло увагу розвідувальних агенцій, передусім Конгресу, до іноземних студентів. І в них також з'явилися перепони під час вступу до університетів СІНА. Суворіший скринінг і ускладнений процес перевірки урізали американські програми обміну студентами в усьому світі.
На кожній зустрічі з президентом іноземні лідери скаржилися на це. Ніколи не забуду одну зустріч із прем'єром Сінгапуру. Кожного члена делегації він розпитував: «Де ви вчилися?» Усі вчилися в американському університеті. «Пане президенте, — сказав прем'єр-міністр, — ви самі собі шкоди завдаєте. Навчання цих людей у СІНА — найцінніше з того, що ви робите». Президент був зворушений, і на мене поклали відповідальність за повернення кількості студентів до рівня до 9/11. Цієї мети ми досягли в 2007 році разом із Близьким Сходом.
Проте Абдалла у навчанні наступних поколінь не хотів покладатися лише на іноземні заклади. І тому він розробив план створення в королівстві університету світового рівня. Університет науки й технології короля Абдалли заснований на пожертву в 10 млрд доларів. «Він буде подобою Стенфорду, — говорив він, трохи й мені лестячи. — Ключовими напрямами будуть наука, медицина й техніка». Я достатньо добре знала короля, аби поставити таке запитання: «А жінки вчитимуться в ньому, ваша величносте?» Абдалла розсміявся і сказав: «Звичайно». Я вже не розпитувала, чи сидітимуть вони в різних аудиторіях. Але якби поцікавилася, то собі на радість довідалася б, що ні. Сьогодні в Саудівській Аравії серед випускників коледжів більше жінок, аніж чоловіків[125]. Більше саудиток іде працювати: у 2010—2015 роках зайнятість жінок зросла на 48 %[126].
А от розмови з покійним королем про права жінок були трохи суперечливими. Якось він мені сказав, що за десять років жінки голосуватимуть. То було 2005 року, а в 2015-му франшиза як стій поширилася на громадянок країни. Абдалла досяг значного поступу, приймаючи жіночі делегації, чого не робили його попередники. Хоча жінкам і не дозволили голосувати чи висуватися на перших виборах до муніципальних рад, вони здобули це право 2011 року і вперше ним скористалися 2015-го. Саудитки, як і чоловіки, пішли на виборчі дільниці (щоправда, в різних місцях), і вже наступного дня двадцять жінок посіли місця в муніципальних радах.
З іншого боку, Абдалла не розумів, чому проблемою є заборона жінкам водити автомашини. Він якось пояснював, що кермування в містах королівства небезпечне. Логіку цього я не збагнула, але не наполягала на поясненні. І звичайно, попри певні зміни жінки лишилися громадянами другого сорту в королівстві — залежність від дозволу опікуна на шлюб, в отриманні паспорта, в поїздках за кордон, у роботі в певних галузях і в інших побутових питаннях. Щодня вони стикаються з соціальним тиском і небезпекою на людях, якщо хоч трохи відхиляться від правил ненависної релігійної поліції.
Проте відчувається, що монархи шукають спосіб випереджати запит на реформи. У деяких випадках навіть є зрушення на політичному фронті.
ОАЕ створили меджліс на подобу парламенту, котрий дає поради уряду в справах політики. Половина з сорока членів непрямо обирається колегією виборців, а інша призначається урядом. Меджліс не має таких владних повноважень, які ми асоціюємо з парламентом. Але порівняно з ситуацією до його заснування в 2006 році такий крок знаменує поступ.
Молоді монархи в Марокко та Йорданії користуються відносною популярністю. Крок за кроком вони реформували державну службу, зміцнили верховенство права, передали частину повноважень прем'єр-міністрам. У Марокко провели кілька відносно вільних виборів, у яких перед вела поміркована ісламістська партія. Вона непогано зарекомендувала себе в уряді, сподіваючись, що її оберуть знову.
Сім'я аль-Сабаха в Кувейті також перейнялася реформами. Кувейтський парламент реально контролює уряд. У ньому 50 обранців; це національна платформа для дебатів, де урядова політика піддається регулярному розгляду й критиці. Його будь-коли можна розпустити, політичних партій у ньому немає, але різні групи представлені різними блоками — блоком лібералів, сунітів, шиїтів тощо. Парламентарі не мають права законодавчої ініціативи, але вони відіграють важливу роль у нагляді за міністерськими призначеннями, даючи людям голос у формуванні складу вищих посадовців. Із 2005 року кувейтські жінки мають право голосувати й балотуватися на посаду, і перші жінки стали парламентарями 2009 року.
Кувейт я відвідала незабаром після перших виборів, у яких жінкам дозволили балотуватися, і розмовляла з кількома кандидатками, які на виборах програли. Вони були зламані. Я їх усіляко підбадьорювала, міркуючи про довгу дорогу до демократії. «Жінки в США здобули право голосу доперва в 1920 році, — сказала я. — І ось я держ-секретар». Проте вони були невтішні. Вони не здалися й більшим числом узяли участь у наступному циклі. Цим разом вони проводили кампанію і доносили свій месидж до чоловіків, нагадуючи їм, що в них теж є матері, сестри, доньки. Четверо жінок виграли вибори.
Десь через тиждень після візиту я в Держдепі відкрила пакунок. Там була футболка, яку мені подарували в Кувейті ті, хто зі мною зустрічався. На ній напис білим і лазуровим: «Половина демократії — ще не демократія». Я тоді сказала Браяну Ґандерсону, головному адміністратору в мене: «І це щира правда».
Здебільшого монархи намагаються окремо займатися трьома царинами, на які було вказано в Арабській доповіді про гуманітарний розвиток, — свободою, знаннями, правами жінок, — буцімто їх можна розділити. Дати їм раду поодинці неможливо. Вони переплетені. Проте поступ навіть в одному напрямі наближає близькосхідні монархії до створення сприятливого інституційного ландшафту. Вони навряд чи стануть конституційними монархіями на кшталт іспанської, яка допомогла спростити перехід до демократії[127]. Але роль лідерів тут змінюється, хоча й повільно. Безперервність — гарна річ, якщо вона супроводжується бажанням змін.
Однак найбільша проблема полягає в тому, як ці спільноти врівноважать релігійні вірування зі свободою особи. У багатьох із них, передусім у Саудівській Аравії, ортодокси правлять самостійно. Давня угода між Саудівським монархом і клерикалами стоїть на заваді змінам. За тих часів засада «Ми віддаємо вам релігійні справи, а ви нам — політичні» здавалася раціональною. Вражені Революцією в Ірані 1979 року саудити обрали коротку дорогу до стабільності. За мирне співіснування з вахабітами, ісламськими пуританами, королівство віддало контроль над мораллю клерикалам. А ті, своєю чергою, інфільтрували дедалі більші царини, зокрема експорт радикальних ідей під Саудівським стягом.
Упродовж багатьох років монархії затоки гадали, що радикали перейматимуться лише іноземцями. Вони толерували їх і відводили очі, купуючи державним коштом їхню лояльність. Якось під час візиту до Саудівської Аравії мене зі Стівом Гедлі повезли до незвичайного акваріума короля. Ми йшли довгим скляним тунелем, а довкола плавали риби, і ми зі Стівом зауважили, що там були не тільки тропічні риби, а й акули. «Чому у вас акули не їдять рибу?» — поцікавився Стів. «О, якщо добре нагодувати акул, вони не чіпатимуть рибу», — відповів гід. Стів прошепотів мені: «Вони так і про „Аль-Каїду“ думали».
125
Sarah Drury, «Education: The Key to Women's Empowerment in Saudi Arabia?», Middle East Institute, July 30, 2015, http://www.mei.edu/content/article/educa-tion-key-women%E2%80%99s-empowerment-saudi-arabia.
126
Jonathan Chew, «Women Are Taking Over Saudi Arabia's Workforce»,
127
В Іспанії король Хуан Карлос допоміг запровадити демократичне правління після смерті багаторічного диктатора Франциско Франко в 1975 році. Король перебрав владу після смерті Франко і працював із різними групами, що конкурували, для полегшення вільних виборів у 1977 році і прийняття нової конституції 1978 року. На той час успіх Іспанії в переході від диктатури до демократії без громадянської війни або насильства був безпрецедентним.