Проблема поглиблюється через те, що вплив багатьох ліберальних партій не виходить за межі великих міст. А от «Єдина Росія» (партія Путіна) має представництва в кожному районі. Перевага ісламістських партій, як-от «Хезболли» в Дівані, в тому, що вони звертаються до бідних і селян. Доки це демонструє й успіх Тунісу. Широка мережа профспілок і звертання до пересічних виборців (подібно до «Солідарності» в Польщі) допомогли приборкати дії ісламістів.
Якщо демократія має працювати, то людям слід якось громадити свої інтереси й подавати їх потенційним урядовцям. А потенційні урядовці повинні ці інтереси представляти.
Частково цим переймаються групи громадянського суспільства, але вони зосереджуються на конкретній проблемі — правах людини, судовій реформі, охороні довкілля, правах жінок. А потрібно прив'язати ідеї до повсякденна людей і політики їхніх очільників. Мабуть, це не так важко зробити в добу смартфонів та Інтернету. І так поволі відбувається.
Технології — це палиця на два кінці для поширення демократії. З одного боку, вони допомогли людям мобілізуватися в боротьбі зі старим у Єгипті, Росії, Україні. В Кенії та Колумбії вони дозволяють людям ділитися інформацією про поточні події і протестувати в разі незгоди. Є кілька прикладів того, як технології зміцнюють самі інститути. Україна експериментувала з упровадженням е-урядування, намагаючись викоренити корупцію й підвищити ефективність. Такі самі цілі має система біометричної ідентифікації в Індії. Кілька урядів, як-от у Естонії, використовують Інтернет у якості демократичного форуму, постячи для населення бюджети для обговорення.
Попри такі приклади поточний моніторинг не свідчить про серйозні перспективи. Технології виявилися набагато успішнішими для подолання старого, ніж для творення нового.
Політичні партії повинні представляти інтереси людей, але ж ми бачили й нібито невідпорну привабливість сектантських партій. Багато кенійських клопотів зумовлені партійним трибалізмом. Це нагадує про те, що в етнічно розділеній країні проблемою може виявитися баланс між децентралізацією й центральною владою. Схоже, що в Кенії федералізм лише посилив трибалізм. У Росії за Єльцина регіони стали надто незалежними, що послаблювало державу. Нині Владімір Путін повернув курс навспак, і федералізм більше не впливає на центральний уряд. Децентралізація може наблизити уряд до людей, але інколи це породжує нові проблеми. Федералізм — здорове явище у більшості випадків, але не завжди. Про останнє слід пам'ятати чужинцям, які хочуть допомогти з інституційним дизайном у місцевих умовах. Один розмір підходить не всім.
Урок п'ятий: на все потрібен час
Це найважливіший урок: слід бути терплячим. Плутанина, смиканина, недоробки — усе це частини процесу і в США, і в кожній країні, яка виходить на шлях демократії. Великій Британії знадобилося 240 років після революції 1688-го і до 1928 року, щоб встановити загальне виборче право. Тоді під час багатьох повстань і громадянської війни ледве не перемогли абсолютисти. У жодній країні не було легкого шляху до демократії. Варто пригадати, що написав Медісон у «Федералісті»: «Я ніколи не сподіваюся побачити досконалу роботу недосконалої людини». Пам'ятаймо: якою б недосконалою не була демократія, це єдина система, що цілком відповідає «необговорюваним запитам людської гідності»[143].
Епілог
Вони звертатимуться до Америки
«Чи воно того варте?» — студент на моєму курсі з закордонної політики США запитав неохоче, але чітко. Він мав на увазі війни в Афганістані та Іраку, і відповісти на це питання було непросто. Стільки було кривавих і коштовних офір! Ми повалили запеклих і небезпечних диктаторів, які загрожували нашій безпеці. Без режимів «Талібану» і Саддама Хусейна світ став кращим. Ліквідувавши загрози безпеці, ми почали ширше трактувати захист свободи в тих країнах і на Близькому Сході. Це була боротьба, і задовільного завершення поки не видно.
Випробування і злигодні Іраку, Афганістану, Лівії зробили нас нетерплячими до людей, що прагнуть привілеїв, якими ми тішимося. Ми почали асоціювати демократизацію з насильством і нестабільністю. Військова сила — не найкращий спосіб творення демократичних можливостей. Я в таке ніколи не вірила й не повірю. Проте це не означає, що Америка може відступити в підтримці демократичних змін іншими способами. Мені шкода, що у випадку Іраку та Афганістану цю ідею не було викладено зрозуміло.
Демократичні інститути — найкраща надія людства, зокрема Близького Сходу. Стабільність, забезпечена тиранією, — фальшива. Це нерівна оборудка, в якій один виграє за рахунок іншого. Коли люди не можуть мирно поміняти своїх правителів, єдиний вихід — революція. Реформа краща, і варто робити все, що може заохотити чи наполягти на зміні.
Підтримка демократії має моральний і практичний аспекти. З історії ми знаємо, що демократії не воюють одна з одною. «Демократичний мир» можна побачити. Ніхто нині не шкодує, що після Другої світової війни США допомогли побудувати демократичні Німеччину та Японію. Обидві були агресорами проти сусідів, і не існувало гарантії, що ситуація не повториться. В обох бракувало досвіду демократії, і потрібен був час, щоб нові інститути вкоренилися. Але ми були напохваті, і тепер вони допомагають створювати підвалини міжнародного миру та процвітання.
Ніхто сьогодні не сумнівається, що поширення демократії в Латинській Америці, Африці та Азії й поява вільних країн у Східній Європі — це добре для світу. За даними «Фрідом гауз», 2016 року 145 зі 195 країн були вільними або «частково вільними». Це вже привід для святкування, хоча траплялися й невдачі, і повернення до старого.
Добре, що стільки країн поважають свої народи й надають їм право вибору у своїх справах. Ще краще те, що ці країни переважно мирні: Японія не нападає на сусідів, віддаючи перевагу участі в міжнародних організаціях. Нині Токіо — один із найбільших ініціаторів допомоги іншим країнам. Бразилія не надає притулок терористам, Гана не рекрутує дітей до війська, Південна Корея не підтримує торгівлю людьми. Ці та інші демократичні держави вірять у міжнародну систему на основі верховенства права і підтримують її.
США справді зацікавлені в примноженні таких держав. Підтримка демократії успішна й рентабельна. Запитайте людей, скільки ми витрачаємо на закордонну допомогу, і у відповідь почуєте дуже завищені дані. За останнім опитуванням, пересічний респондент гадає, що це 26 % федерального бюджету[144]. А насправді менше 1 % (тобто близько 35 млрд доларів на рік). З цього близько половини йде на покращення урядування й підтримку борців за свободу.
Нам асистували ефективні й результативні організації, як-от Національний фонд на підтримку демократії, створений 1983 року президентом Роналдом Рейґаном. Він складається з чотирьох центрів, які проводять двопартійну експертизу поборників демократії в усьому світі. Американський центр міжнародної солідарності робітників пов'язаний із робітничими рухами на кшталт тих, що відіграли ключову роль у Польщі й Тунісі. Міжнародний центр приватного підприємництва працює з бізнес-спільнотами, які бувають противагою урядам в автократичних країнах і тих, що демократизуються. Національний демократичний інститут і Міжнародний республіканський інститут репрезентують дві наші найбільші політичні партії в роботі з громадянами усього світу, навчаючи їх, як створювати партії й проводити кампанії. У нас є чимало інших неурядових організацій, що підключаються до моніторингу виборів і навчання правозахисників, парламентарів, журналістів тощо, які захищають у своїх країнах свободу. Ці заходи дають змогу підтримувати прибічників релігійної та політичної свободи в країнах, де досі правлять тирани.
Якщо демократія в усьому світі перебуває в занепаді, нам слід її підбадьорити. Хоча я й підозрюю: зловісні застереження щодо її майбутнього частково породжуються невиправданими очікуваннями, а поступ демократії буде лінійним — прямою лінією прогресу. Натомість на цьому шляху є злети й падіння.
143
George W. Bush, The National Security Strategy for the United States of America, September 2002, https://www.state.gov/documents/organization/63562.pdf.
144
Bianca DiJulio, Jamie Firth, and Mollyann Brodie, «Data Note: Americans' Views on the U.S. Role in Global Health», Henry J. Kaiser Family Foundation, January 23, 2015, http://kff.org/global-health-policy/poll-finding/data-note-americans-views-on-the-u-s-role-in-global-health.