…У Путивлі сидить думний дяк Унковський і чекає вістовця з Києва, Бориску Ґрязного, — азали ж не написав учора в Москву, як то Богдан говорить із своїми найближчими: «…Такой де нам пори к счастливой войне с Польшей никогда не будет, теперь де и смирить ее, покаместа не справилась…»
— Що ж тепер напише думний дяк?..
Вірити німецькій чарівниці франкгаймової кватерни? Набреше відьма, любить дукачі. Коли б був доктор Арґолі, виміряв би, вичислив би, де стрічається день, день Пилявців, з високою зорею. Але хіба ж і зорям можна йняти віру? Тільки собі, нікому, тільки собі. Лихоманка трясе. Це все з того опару, з Ікви, з Пиляви, з цього туману, що осідає так спрокволу, мов дими польських гармат, і застав, сповив їхній весь табір, п’яний табір, що так віватує, так радіє: може, завтра матиме Хмельницького на аркані, в залізній клітці, й підходитимуть панята, й плюватимуть на нього…
Нікому не вірити, тільки собі. Не питатись ні відьом, ні зір, тільки себе: хочеш бути чи впасти?
Як трясе лихоманка. Така болотяна, проклята трясця…
…Victoria Cosacorum Duce Chmielniciiperacta anno 1648[517]…
Геть, сатано. Геть, кусителю. Сатані шелевіти в тривозі цих маленьких людей, що вже знітились, Сатані таїтись у коварстві їхніх скіфських очей, у важкому тулові черні, що сама, наче повзучий полоз…
Хто збагнув таїну цієї землі? Це вітчизна вершників або вітчизна плугатарів. Одні мчать, полишаючи тільки погар і руїну, другі — осадчі, що приборкують простори й благословенство просторів — їхня сила…
Лихоманка. Вона трясе й Богуна, й Виговського, й Зеленського, й Стеткевича, ач, як зжовкли…
Гуркотять фальконети й змійки. Дислокація недобра: все військо в котловині поміж узгір’ями, важко боронити, топниста річка…
Вістовці:
— Тиснуть із шанців. Піхота вже знялась.
— До останнього вигинули звягельці…
— Запорозькі курені вгнулись, батьку…
— Чотири хоругви під Зацвіліховським іде…
— Гвардія напирає на греблю…
— Чернь втратила серце…
Доїжджають, вже з мряки виринули чати Зацвіліховського. Огирі, мов звірі, сірі в яблуках, чепраки аж до землі, чандари світяться від аспісу, а вершники — золота гусарія, триясні зерцала; на них воронені бармиці[518] й тегиляї[519], шишаки зо страусячими барвистими перами, контарі й протазани[520] блиснули, протяли туман…
— Б’ють у накри[521]…
— Наша піхота знялась…
Свята запорозька піхота, виручить же? Під прикриттям волкомейок і дробовників[522] ідуть васюринці, батуринці, криловці, поповичівці, бурляєві курені йдуть, загуділи-бо накри, вдарили набати[523]… Останні шанці перед греблею, чи стримають?..
— Чернь тривожиться, батьку, чернь бурлить…
Проклята права рука, чортова ліга. Вивів же їх — броварників і могильників — собі на поталу. Велебний Браун того не знає, того ричання степової бестії. Вже на Росаві на Переп’ятисті, на радах чув її голос, безголової.
Ні, не стримали курені. Гусарія звалюється скелею, торощить, важкої кінноти не стримає найхоробріша піхота. Трупом вкрились узгір’я. Васюринці відходять до греблі. Криловці подались. Батуринці котяться. Крила у гусарії за плечима шумлять.
А з тієї гори грають лядські пищалі. Генерал Арцишевський сам направляє.
— Віват гусарія!..
— Віват!..
Богун закрив лице долонями. Кричевський ходить по кімнаті. Він ніколи не втратить серця. Його час не прийшов, а коли прийде, стане стіною — зудариться, зіб’є або впаде сам останнім. А Марс химерний.
— Відступати за ріку…
У вирла заглянув веселун. Може, він таївся в посміху Ґанджі, в лукавому Воронченкові, все одно, веселун — шерех, веселун — гаспид. «Така твоя воля — вперед! А от я хочу й буду я…» Лихоманка трясе.
— Чернь бунтується, батьку…
Богун застромив пірнача за пояса, підвівся. За ним всі, чиї полки ще в авксиліарних позиціях, у логовах. А замочок аж ходить від грому польських фальконетів Арцишевського; добре ціляє, псубрат, хоче збити гетьманську квартиру.
Небо сіре, налилось оливом.
Грізний день. Зловісний день. День Пилявців.
— Коня, Яненку!..
Замкові башточки тремтять, зі стелі сиплеться глина, по сходах несуть ранених.
…Victoria Cosacorum… peracta… anno 1648…
517
Victoria Cosacorum Duce Chmielnicii peracta anno 1648 (лат.) — перемога козаків довершена вождем Хмельницьким р. 1648 (Автор.).